§ 129. Володимир Соловйов:

ідея Боголюдства

Ідеї Достоєвського і Толстого продовжив і розвив Володимир Соловйов (1853—1900 рр.). Водночас на Со­ловйова вплинула «філософія серця» Памфіла Юркевича, лекції якого він слухав у Московському універ­ситеті. Цікавим є той факт, що по материнській лінії Соловйов є нащадком Григорія Сковороди, думки якого знаходять відгук у його творчості.

На Соловйова сильно вплинула німецька класична філософія Канта, Гегеля і особливо Шеллінга. З цим пов'язана виражена системність філософської творчо­сті Соловйова.

Соловйов вважається християнським релігійним мислителем. Більш того — містиком. Релігійний сві­тогляд Соловйова пройшов тернистий шлях і був сформований у муках. У підлітковому віці — так само, як і Ніцше — він втрачає віру в Бога. Але, на відміну від Ніцше, вже в дев'ятнадцять років Соловйов відно­вив свою віру на новій основі. У одному з листів 1872 року він так розмірковує про руйнацію «дитячої, не­свідомої, сліпої» віри:

«Звичайно, небагато треба розуму, щоб відкину­ти цю віру — я її заперечив у 13 років, звичайно людина, яка може про щось розмірковувати, вже не може вірити так, як вона вірила, коли була дити­ною; і якщо це людина з розумом поверховим або обмеженим, то вона так і зупиняється на цьому лег­кому запереченні своєї дитячої віри, переконана, що казки її няньок або шкільні фрази катехізису скла­дають дійсну релігію, дійсне християнство...»⁷, але деякі люди йдуть далі — вони породжують віру, сполучену з розумом дорослого. Соловйов переко­наний, що «людина, яка релігійно розвивається правильно, проходить три стадії: спочатку стадія ди­тячої або сліпої віри, потім друга стадія — розвиток розуму і заперечення сліпої віри, нарешті, остання стадія віри свідомої, що грунтується на подальшому розвитку розуму… Відомі слова Бекона, фундатора позитивної науки: «трохи розуму і трохи філософії віддаляють від Бога, більше розуму і більше філосо­фії знову приводять до Нього»⁸.

--

7 Цит. за: Лосев А. Вл. Соловьев. Жизнь и творчество // Философия. Мифология. Культура.  М., 1991.  С. 477.

8 Там же.  С. 479.

Проте, на яких конкретних основах грунтується «свідома» віра? Бог у ній не є авторитарним началом, що чекає лише поклоніння і підпорядкування. Це Абсолютна Особистість, яка припускає вільний розвиток людини і людства, розвиток, що наближує людське начало до божественного. Так народжується ідея Боголюдства.

Але що таке Боголюдство? Чим відрізняється воно від людства? Для Соловйова — це людство, що зуміло здійснити релігійний синтез Сходу і Заходу і насамперед — синтез православного і католицького християнства, християнства грецького і римського. Такий синтез стає для Соловйова глибоким переконанням і справою всього його життя.

Далі, Соловйов вважає за необхідне докорінне духо­вне перетворення державності Сходу і Заходу. «Мирська політика повинна бути підпорядкована церковній, — пише він, — але ніяк не через уподібнення Церкви дер­жаві, а навпаки — через поступове уподібнення держави Церкві. Мирська дійсність повинна змінюватися по образу церкви, а не образ церкви повинен зводитися до рівня мирської дійсності… Церква повинна залучати, притягувати до себе всі мирські сили, а не втягуватися, залучатися в їхню сліпу й аморальну боротьбу»⁹.

--

9 Соловьев Вл. Великий спор и христианская политика // Соч.: В 2 т.  С. 149.

Звичайно, Соловйов говорить про Ідеальну Церкву, зважаючи на те, що історична церква сама потре­бує морального підводження і розвитку. Адже поки що Церква — як на Заході, так і на Сході — домагається покірності від людини за допомогою зовнішніх засо­бів — насамперед страху фізичного страждання. Але «домагаючись покірності зовнішніми засобами, церковна влада хоче відібрати в людини силу морального самовизначення»¹⁰. Саме «звертаючись не до мораль­них сил людини, а до її фізичної слабкості, Церква тим самим втрачала свою моральну перевагу над осо­бистістю і, водночас, справедливо налаштовувала її проти себе»¹¹.

--

10 Там же.  С. 151.

11 Там же.

Отже, Боголюдство означає для Соловйова фундаментальне перетворення і релігійно-церковного, і со­ціально-державного життя людини. Але таке перетво­рення можливе лише на шляху свободи морального розвитку особистості, без чого всі проекти зміни сус­пільства є недосяжними утопіями.

Що ж означає вільний моральний розвиток особи­стості? Передусім любов, що розв'язує суперечності чоловічого і жіночого, а також життя і смерті.

А тепер звернемося до вчення про межі людського і боголюдського начал у творчості Олени Блаватської.