§ 150. Емманюель Муньє:
трагічний оптимізм
«Особистість — це не об'єкт, нехай навіть найдосконаліший, який, як і всякі інші, ми пізнавали б ззовні. Особистість — єдина реальність, яку ми пізнаємо й водночас створюємо зсередини. З'являючись скрізь, вона ніде не дана заздалегідь»[50]. Так визначає особистість один із фундаторів французького персоналізму Емманюель Муньє (1905—1950 рр.).
Особистість для Муньє є вищою цінністю людського існування. Так само, як і Бердяєв, Муньє розділяє індивіда і особистість. Індивід — це егоцентрично-замкнене Я. Особистість — це Я, що перебуває в творчому саморусі, який з'єднує зі світом. Особистість — це прорив до істинного спілкування зі світом.
Персоналізм для Муньє виникає, насамперед, на християнській основі. І персоналізм християнства піднімається над усією давньогрецькою філософією, як щось принципово інше.
«Християнство з перших своїх кроків рішуче висуває на перший план поняття особистості, — пише Муньє. — Сьогодні нам важко уявити, який переворот це зробило в думках і почуттях греків...
... Вища істота, яка спирається у своїх діяннях на любов, уже не тотожна світовій єдності, породжуваній якоюсь абстрактною ідеєю; єдність світу створюється його безмежною спроможністю безкінечно множити ці окремі акти божественної любові. Множинність не є свідченням недосконалості; навпаки, вона породжена надмірністю й любов'ю та несе їх у собі...
Людський індивід не є лише зосередженням низки реальностей загального характеру (матерія, ідея і т. д.), він являє собою неподільне ціле, єдність якого важливіша множинності, бо має корені в абсолютному.
Над особистостями панує вже не абстрактна влада Долі, Царства ідей або Безособова ідея, байдужі до індивідуальних доль, а Бог, який і сам, хоча й у вищому смислі, є особистістю...»[51].
Саме від християнства пішла ідея глибинного особистісного перетворення, невідома для античної культури. В ній — витоки людської свободи, її меж і безмежності. «Глибинний сенс людського існування полягає не в тому, щоб злитися з абстрактною загальністю Природи чи Царства ідей, а в тому, щоб розкрити «таємницю своєї душі...». До такого вчинку людина покликана у свободі»[52].
Свобода особистості в християнстві не завершується самотністю й відстороненістю. Навпаки, вона є умовою дійсної єдності особистостей, яка реалізується через любов. «Сама концепція Трійці..., — пише Муньє, — приводить до ідеї про Вищу Істоту, всередині якої здійснюється діалог особистостей, який вже сам по собі є запереченням самотності»[53].
У свободі людина покликана змінювати саму себе і навколишній світ, долати будь-які межі. Проте «матерія чинить нам опір, вона зовсім не пасивна, не інертна, вона — агресивна... Скрізь, де особистість поширює свій вплив, природа, тіло чи матерія заявляють про свої права... Скрізь, де верх бере свобода, вона обтяжується тисячами залежностей»[54]. Тому людина повинна боротися. Людське буття є безперервна і піднесена боротьба з усім безособовим у собі і світі. Людина для Муньє — це «удосконалення свободи, що бореться».
У боротьбі за особистісне буття людина усвідомлює трагічність свого земного існування і, водночас, у цій боротьбі — «надія зневірених». А значить, «людська доля — це позначений величчю і боротьбою трагічний оптимізм...»[55].
- § 1. Попереднє зауваження
- 1. Чи існує проблема «схід — захід»?
- § 2. Початкове визначення східного і західного шляхів буття
- § 3. Можливість ментального взаємовпливу
- 2. Захід як шлях
- § 4. Античне і християнське в західному бутті
- § 5. Західне буття як католицька,
- § 6. Проблема північноамериканської,
- § 7. Ідеї особистості, перетворення природи й
- 3. Східний шлях людського
- § 8. Буддійське світовідношення
- § 9. Основоположні начала
- § 10. Ідея карми та ідея прощення
- § 11. Висновки і перспективи.
- Лекція 2
- § 12. Попереднє зауваження
- § 13. Корені індійської філософії: Веди й Упанішади
- § 14. Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара
- § 16. Буддизм: шлях звільнення від карми
- 2. Давньокитайська філософія: друге народження буддизму
- § 17. Даосизм: шлях знаходження безсмертя
- § 19. Буддизм у Китаї
- § 20. Феномен чань-буддизму: активний вплив на реальність
- § 21. Доля чань-буддизму в Японії: «мистецтво дзен»
- § 22. Висновки і перспективи. Філософія давньої Індії і Китаю як підгрунтя східних вчень про людину
- Лекція 3
- 1. Феномен ранньої античної філософії (рання класика). 2. Класична антична філософія (зріла класика). 3. Філософія епохи еллінізму.
- § 23. Попереднє зауваження
- 1. Феномен ранньої античної філософії (рання класика)
- § 24. Антична міфологія та її вираження в ранній античній філософії
- § 25. Геракліт і Парменід: релятивістська й абсолютистська концепції людини і світу
- 2. Класична антична філософія (зріла класика)
- § 26. Сократ: «пізнай самого себе»
- § 27. Платон: людина як в'язень у Печері
- 3. Філософія епохи еллінізму
- § 29. Феномен еллінізму
- § 30. Основні риси філософії епохи еллінізму та її школи
- § 31. Скептицизм: чи розумний світ?
- § 32. Стоїцизм як мужність жити
- § 35. Висновки і перспективи. Антична філософія як основа європейської філософії
- Лекція 4
- 1. Феномен середньовічної філософії. 2. Біля джерел філософії Середньовіччя. 3. Початок середньовічної філософії: патристика. 4. Завершення середньовічної філософії: схоластика.
- § 36. Попереднє зауваження
- 1. Феномен середньовічної філософії
- § 37. Християнство як світоглядне підгрунтя філософії Середньовіччя1
- § 38. Основні риси філософії Середньовіччя
- § 39. Проблема періодизації і середньовічний спосіб філософування
- 2. Джерела філософії середньовіччя
- § 40. Атмосфера пізньої античності і дух християнства, що зароджується: гностицизм
- 4. Початок середньовічної філософії: патристика
- § 42. Загальна характеристика патристики
- § 43. Визрівання основної проблематики філософії Середньовіччя: «група» Тертулліана і «група» Августина
- § 44. Тертулліан: «Вірую, тому що абсурдно»
- § 45. Августин Блаженний: самопізнання як умова пізнання Бога
- 5. Завершення середньовічної філософії: схоластика
- § 46. Що таке схоластика?
- § 47. Чи існує людина взагалі?
- § 48. Фома Аквінський і його раціональна містика
- § 49. Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної
- § 50. Данте: « Що рухає сонце і світила?»
- § 51. Висновки і перспективи. Значення середньовічної філософії для європейської культури
- 1. Поняття класичної і некласичної філософії § 105. Класична і некласична філософія:
- § 108. Вчення Фейєрбаха про смерть і безсмертя людини
- § 110. Матеріалістичне розуміння історії
- § 111. Категорія відчуження людини як начало і таємниця філософії марксизму
- § 112. Метаморфози марксизму:
- 4. Волюнтаризм: повстання проти раціо
- § 113. Загальне поняття волюнтаризму
- § 114. Філософія Артура Шопенгауера:
- 5. Психоаналітична парадигма людського буття § 116. Що таке психоаналіз?
- § 117. Вчення Зигмунда Фрейда:
- § 118. Карл Густав Юнг:
- § 119. Еріх Фромм:
- § 120. Висновки і перспективи. Зміст і тенденції некласичної філософії
- Література до 9-ї лекції
- 1. Українська класична філософія: першість серця.
- 2. Російська класична філософія: людське і боголюдське.
- § 123. Григорій Сковорода:
- § 124. Памфіл Юркевич:
- § 125. Тарас Шевченко:
- § 127. Федір Достоєвський: краса врятує світ
- § 128. Лев Толстой:
- § 129. Володимир Соловйов:
- § 130. Олена Блаватська:
- § 131. «Срібний вік» російської класичної філософії
- § 132. Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема
- Література до 10-ї лекції
- 1. Філософська антропологія.
- 2. Екзистенціалізм.
- 3. Персоналізм.
- 1. Філософська антропологія § 134. Філософська антропологія XX ст.
- § 135. Макс Шелер:
- § 136. Гельмут Плеснер:
- § 137. Ернст Кассірер:
- § 138. Хосе Ортега-і-Гассет:
- § 140. Мартін Гайдеггер:
- § 141. Феномен атеїстичного екзистенціалізму
- § 142. Жан Поль Сартр:
- § 143. Альбер Камю:
- § 144. Феномен релігійного екзистенціалізму
- § 145. Карл Ясперс:
- § 146. Габріель Марсель:
- 3. Персоналізм § 147. Персоналізм як спосіб буття і філософська течія
- § 148. Микола Бердяєв:
- § 149. Лев Шестов:
- § 150. Емманюель Муньє:
- § 151. Інші мислителі персоналістичної парадигми про межі людини