78. Метафізика, догматизм, релятивізм, софістика, еклектика

Метафі́зика — філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

Ще Арістотель називав метафізику першою філософією. Метафізика– це наука про надчуттєві принципи буття.

Догматизм (- думка, вчення, рішення) - спосіб мислення, що оперує догмами (що вважаються незмінними вічними положеннями, не піддаються критиці) і спирається на них.

Для догматизму характерні некритичність по відношенню до догм (відсутність критики і сумнівів) і консерватизм мислення (нездатність сприймати інформацію, що суперечить догмам), сліпа віра в авторитети.

Релятивізм (від лат. — відносний) — методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання.

Релятивізм в часі сягає вчення давньогрецьких софістів. Раннім релятивістом можна вважати Протагора. Елементи релятивізму характерні і для античного скептицизму.

Софістика - свідоме застосування в спорі або в доказах неправильних доводів, т. зв. софізмів, тобто всякого роду хитрощів, замаскованих зовнішньою, формальною правильністю.

Еклектика (грец. вибираю) - змішання різних, часто протилежних Філософських поглядів, теоретичних посилок, політичних оцінок і т. п. Так, еклектичні численні спроби з'єднувати матеріалізм і ідеалізм чи прагнення ревізіоністів поєднувати марксизм і емпіріокритицизм, діалектичний матеріалізм і кантіанство і т. д.

Софістика і еклектика є, мабуть, найбільше “підступними і хитрими” різновидами антидіалектичного способу мислення. Вони і сьогодні широко використовуються для “доказу” невірних висновків і “обгрунтування” несправедливих справ – особливо в сфері політики.

Сутність софістики й еклектики полягає в тім, що мінливість, гнучкість понять вони застосовують не об’єктивно (тобто не як адекватне відображення дійсності, що розвивається,), а довільно, чисто суб’єктивістські. Їхня головна мета – перекручування істини (як правило, свідоме, навмисне), перекручене уявлення дійсності, прагнення видати неправда за істину. Це досягається за допомогою системи специфічних прийомів і вивертів (софизмов), заснованих на порушенні принципів формальної і діалектичної логіки.

Основне розходження софістики й еклектики – при всій їхній подібності – полягає в тому, що характерними прийомами останньої є суб’єктивістське вихоплювання лише окремих сторін предмета (чи думок, поглядів, фактів і т.д.) і їх довільне механічне з’єднання чисте зовнішнім образом. Результатом цієї процедури є агрегат, хаотичне множество, а не цілісна, що розвивається система в єдності усіх своїх сторін і зв’язний.

Софістика й еклектика хоча і визнають гнучкість, діалектичність понять (що, є, безсумнівно, ях важливим раціональним моментом), але унаслідок своєї свасвободи і суб’єктнвізма не доходить до реальної діалектики об’єктивної дійсності.

80. Чому “трагічна діалектика“, “діалектична теологія“, “негативна діалектика“ вважаються некласичними концепціями розвитку?