logo
Perelik_pitan_do_ekzamenu

80. Синергетична концепція розвитку

Синергетика («спільне» і — «дія») — міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур. Засновником синергетики вважається Герман Хакен, який ввів це поняття в своїй книзі «Синергетика».

Синергетика відкриває незвичайні сторони світу: нестабільність та режими з загостренням (режими гіперболічного росту, коли характерні величини багатократно виростають, аж до безкінечності за кінцевий проміжок часу), нелінійність та відкритість (різноманітні варіанти майбутнього), все зростаючу складність формоутворень та способів їх об'єднання в цілісності, що еволюціонують . Синергетика дає можливість ширше поглянути на процеси розвитку і глобальної еволюції та розробити основні принципи сучасної концепції самоорганізації. До створення синергетичної концепції самоорганізації не існувало загальної системи дослідження, на основі якої можна б проаналізувати та звести в єдине ціле різноманітні результати, що одержані в астрономії та космології, фізиці та хімії, біофізиці та біохімії, генетиці та молекулярній біології. На основі досліджень нині формується новий погляд на світ.

Основні принципи

Природні системи є нелінійними, різних видів організації: динамічно стабільні, адаптивні, і найбільш складні — еволюціонуючі системи.

Зв'язок між ними здійснюється через хаотичний, нерівноважної стан систем сусідніх рівнів.

Нерівноважності є необхідною умовою появи нової організації, нового порядку, нових систем, тобто — розвитку.

Коли нелінійні динамічні системи об'єднуються, нове утворення не дорівнює сумі частин, а утворює систему іншої організації.

Загальними для всіх еволюціонуючих систем є нерівноважності, спонтанне утворення нових локальних станів, зміни на макроскопічному (системному) рівні, виникнення нових властивостей системи, етапи утворення, самоорганізації та фіксації нових якостей системи.

Системи, що розвиваються завжди відкриті (обмінюються енергією, інформацією та речовиною із зовнішнім середовищем), за рахунок чого і відбуваються процеси локальної впорядкованості і самоорганізації.

У сильно нерівноважних станах системи починають сприймати ті зовнішні фактори впливу, які вони б не сприйняли в більш рівноважному стані.

У нерівноважних умовах відносна незалежність елементів системи поступається місцем корпоративній поведінці елементів: поблизу стану рівноваги елемент взаємодіє тільки із сусідніми, далеко від рівноваги — «бачить» всю систему цілком і узгодженість поведінки елементів зростає.

  1. Що означають поняття “розвиток“; “прогресивний“ і “регресивний“ розвиток; “поворотний“ і “безповоротний“ розвиток; “революційний“ і “еволюційний“ розвиток?