logo
Perelik_pitan_do_ekzamenu

32. Кант про непізнаванність світу

“Критична філософія” І.Канта викладена у роботах: “Критика чистого розуму” , “Критика практичного розуму , “Критика здатності судження” . Вихідною думкою цього періоду є аналіз пізнавального процесу: перш ніж пізнавати дещо, потрібно дослідити сам процес пізнання і його можливості. Однак він розглядав пізнавальні здатності людини у відриві від самого пізнання. Пізнавальні здатності уявлялися йому чим-то незмінним, раз і назавжди даним.

Аналізуючи процес пізнання Кант виходив з того, що світ існує незалежно від свідомості людини і є джерелом наших відчуттів. Однак відчуття, що викликані дією об’єктивною реальності на наші органи чуття, не є відображенням реально існуючих предметів.Вони лише створюють суб’єктивні явища про ці предмети. У процесі пізнання людина має справу не з предметами, а з явищами про ці предмети. Самі ж предмети “речі в собі” існують поза межами нашого пізнання, вони недосяжні і принципово непізнавані. Явища і “речі в собі” належать до різних світів: явища (феномени) – до світу реального, доступного пізнанню; “речі – в собі” (ноумени) – до світу безмежного не даного в нашому чуттєвому досвіді, непізнаваного. Світ явищ утворюється в результаті дії світу “речей в собі” на наші органи чуттів. Він не існує сам по собі, є вторинним до світу “речей в собі”, створюється пізнавальними здатностями суб’єкта. Пізнавальні здатності суб’єкта є необхідною умовою існування природи.

Предмет пізнання створюється пізнавальними можливостями суб’єкта. Те, що існує незалежно від суб’єкта не є предметом пізнання. В цьому ж і агностицизм Канта, що проявляється у твердженні принципової непізнаваності світу. Між світом “речей в собі” і світом явищ він поставив непрохідну межу, свого роду “китайську стіну”.

  1. Які, за Гегелем, основні етапи розвитку абсолютної ідеї?