50. Філософія українського відродження та барокко

Розпад Київської Русі, утворення ГВК, а в 15 столітті перехід укр. Земел до складу ВКЛ - Ці суттєві суспільно-політичні зміни вплинули на зміст духовного життя тогочасної України. Нові історичні реалії актуалізували й докорінні зміни у сфері філософського мислення. Активно сприяли цьому й організовані наприкінці XV ст. в Галичині кириличні друкарні для випуску східнослов'янських книг, в одній з яких у 1483 р. і вийшла перша друкована праця «Прогностична оцінка тогочасного 1483 року» Юрія Дрогобича — одного з пропагандистів гуманістичних ідей в Україні. Дрогобич розглядав ортодоксальні догмати християнства, звеличував людину, її розум, пізнавальні здібності.

представники гуманістичної культури України XV—XVI ст.: Павло Русин , Станіслав Оріховського-Роксолан , Іван Туробінського-Рутенця , Григорія Чуй-Русина .

Розвиток гуманістичних ідей на українському ґрунті вплинув на організацію і розгортання освітньої справи в Україні. З'явилася мережа культурно-освітніх центрів, найвпливовішим серед яких був Острозький, заснований 1576 р. на Волині князем Костянтином Острозьким . У своїй структурі центр мав академію (греко-слов'яно-латинський колегіум), друкарню і літературний гурток, члени якого готували до видання навчальні посібники, інші книги, що їх друкував Іван Федоров Це «Азбука» і «Буквар» , «Хронологія» Андрія Римші , «Біблія» , «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького.

Перший ректор Острозької академії Герасим Смотрицький , український письменник-полеміст Клірик Острозький, Христофор Філалет— автор відомого полемічного твору «Апокрисис», український письменник, мислитель Іван Вишенський, поет-гуманіст Симон Пекалід , намагалися осмислити одну з найскладніших психолого-філософських проблем християнства — догмат Трійці — вони здійснили спробу обґрунтувати моністичну концепцію буття у контексті співвідношення єдиного і множинного; осмислюючи Божественну сутність, намагалися показати докорінну відмінність видимого (земного) і невидимого (небесного) світів, Бога і земної людини, обстоювали свободу совісті як одне з найважливіших надбань.

У розвиток української філософської культури вагомий внесок зробили також братства (Львівське Успенське брацтво, у Бережанах, Дубні, Галичі, Вінниці, Замості, Кам'янці-Подільському).

З її діяльністю пов'язані імена багатьох видатних постатей:Мелетій Смотрицький,який значно розширив джерелознавчу базу української філософії, розробляв питання її методології. Цінну спадщину залишили Ісайя Копинський автор відомого «Алфавіта духовного», ідейний зміст якого, зокрема проблема самопізнання, істотно вплинув на подальший розвиток української філософської думки; Кирило Транквіліон-Ставровецький «Похвала мудрості» розробляв ідеї ренесансного гуманізму на українському ґрунті — питання самопізнання, морального самовдосконалення, сенсу людського життя.

Сакович підносить людський розум, людську активність, її здатність керувати власною природою.

Інокентій Гізель , якого Лазар Баранович назвав «українським Арістотелем». «Твір про всю філософію» «Мир з богом людині» , в яких проаналізовані актуальні метафізичні натурфілософські проблеми. Гізель обстоював позиції деїзму. На його думку, Бог створив матерію (природу) і дух. Внаслідок цього виникли тілесні субстанції, потім різноманітні тілесні речі від кількісного розподілу матерії за її формами. Але ці процеси, що відбуваються у матеріальному світі, залежать уже не від Бога, а від «вторинних», природних причин.

У структурі внутрішнього чуття Гізель виокремлює такі підвиди: загальне чуття, фантазію, оцінювальну здатність, пам'ять та здатність до розмірковування. Серед онтологічних, натурфілософських проблем, над якими він працював, були питання природи руху, який він розглядав як різноманітні кількісні та якісні зміни, здійснювані в природі як просторове переміщення. Природу цих змін він вбачав у взаємному витісненні протилежностей, тобто у боротьбі. Якщо відсутні протилежності, вважав Гізель, то відсутнє будь-яке виникнення чи згасання, а отже, відсутній рух.

Істотний внесок у розвиток української культури, зокрема філософії, зробив професор академії Феофан Прокопович . Серед натурфілософських, онтологічних проблем, яким Прокопович надавав особливо важливого значення, було вчення про матерію, яке він переосмислив відповідно до філософії Нового часу. Всупереч усталеній середньовічній схоластичній традиції він розглядав матерію не в метафізиці, а в натурфілософії, у зв'язку з природознавчими дослідженнями.

Свого подальшого розвитку філософська школа Києво-Могилянської академії набула на другому етапі її існування, коли центр філософського пошуку змістився в бік проблем гносеології, раціоналістичної та емпіричної методології. Найбільш яскраво репрезентує цей період Георгій Щербацький філософська система якого помітно близька до філософії Декарта, ідей Нового часу.

52. Якими є філософські погляди Г. Сковороди?