§ 49. Абеляр і Елоїза: від любові людської до любові божественної

Не можна забувати про те, що мислителів Середньовіччя хвилювало не тільки питання про співвідношення Віри і Розуму, але, можливо, ще в більшій мірі, питання про співвідношення Віри і Любові. Мабуть, саме концепція Любові була дійсно новим християнським відкриттям. У апостола Павла вона найкраще виражена в таких словах: «Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що можу і гори пересувати, а не маю любові, — то я ніщо» (1 Кор. 13, 2). Ця новозавітна ідея любові, що перевищує своєю гідністю могутність, знання і навіть віру, надихатиме згодом християнських містиків від Григорія Нисського до Мейстера Екхарта. Містики шукатимуть її підтвердження і в Старому Завіті, коментуючи знамениту «Пісню пісень»: «Міцна, як смерть, любов».      Характеризуючи феномен середньовічної любові до Бога у її трубадурів, Г. Честертон пише: «Читач не розбереться ні в чому, багато що здаватиметься йому диким, поки він не зрозуміє, що віра відомих містиків подібна не теорії, а закоханості. Для сучасного читача найкращий ключ до аскетизму — історія навіжених закоханих. Нікого не здивує, що поет збирає квіти на пригріві і простоює ночі в снігу, славить земну красу – і не їсть, прагне щастя – і мученицької смерті. Всі ці таємниці легко вирішуються в простій історії будь-якої шляхетної любові; а любов містиків і святих була така шляхетна, що дев’ять осіб із десяти навіть не підозрюють, що така буває. Сучасний читач може зрозуміти майже завжди, що, якби тільки він сам був здатний на таку любов, всі крайнощі стали б для нього романтичними»9. -- Честертон Г. К. Вечный С. 17. М., 1991. человек.

Недаремно саме в цю епоху виникає надзвичайний загадковий феномен «лицарської любові», про подібне не знав стародавній світ, вона стала невичерпним джерелом і прообразом великих історій любові, якими з часом наповнилася вся європейська література. Цей романтичний культ любові міг виникнути лише завдяки уяві Богородиці10. -- 10 Аналізу того, як біблейський міф про непорочне зачаття увійшов у плоть і кров європейської культури та які наслідки це мало для культури  аж до сьогоднішнього дня, присвячена чудова стаття Ю. Бородая «Міф і культура» (Бородай Ю. Миф и М., 1990).культура // Опыты.

Отже, на прапорі християнства з'явилося непереможне слово — «ЛЮБОВ». Але тут неминуче виникла нова (одна з основних для ХІІ ст.) проблема — проблема зв'язку між любов'ю людською і любов'ю Божественною. З надзвичайною силою ця проблема проявилася в любові видатного французького філософа, богослова і поета П'єра Абеляра і Елоїзи. Жагучий самоаналіз в його сповіді «Історія моїх бідувань» і в її листах оголює багато граней людської сутності з такою відвертістю, що була, очевидно, безпрецедентна для всього періоду Середньовіччя. Не випадково, що їхні листи викликали величезний інтерес у Петрарки в XIV ст.      Ось що пише про це відомий дослідник Середньовіччя К. Брук: «Було б помилкою намагатися стисло переказати листи Елоїзи, це означало б зіпсувати їх. Листи потрібно читати, і читати повністю. Але не завжди це легке читання, тому що Елоїза була настільки ж вченою, як і проникливою. В усьому вона була особистістю винятковою – вона була жінкою освіченою11, мала гуманістичні погляди, по-особливому ставилася до шлюбу... Трагедія Елоїзи полягала в тому, що вона роздивилася в умоглядних побудовах великого теолога любові, якому віддала себе повністю, передбачення такого християнського шлюбу, який би був більш поглинаючим і піднесенішим, ніж те, що могли собі уявити звичайні теологи прийдешніх сторіч, але обставини не давали змоги їй жити в такому шлюбі... Елоїза віддала б перевагу залишатися співмешканкою Абеляра, а не ставати дружиною, тому що одруження означало б для нього безчестя і поклало б край його кар'єрі...»12 Вони таємно повінчалися, але жорстокі переслідування продовжувалися, змусивши обох піти в монастир. Після того, як родичі Елоїзи скалічили П'єра Абеляра, його ще й засудили як єретика. Також його звинуватили у схильності до православ'я і примусили власноручно спалити філософський трактат, в якому він захищав докази людського розуму (Абеляр, як знаємо, належав до «групи Августина»). -- 11 Потрібно відмітити, що середньовічна освіта була різнобічною і глибокою. Її основу складали сім вільних мистецтв: І. «Тривіум» (включав граматику, риторику і логіку) і ІІ. «Квадріум» (сюди входили: геометрія, арифметика, астрономія і музика). Далі йшли вищі предмети: теологія, канонічне право та медицина. 12 Брук К. Возрождение ХІІ в. С. 145. К., 1992. // Богословие в культуре Средневековья.

«У їхніх власних розповідях про їхні стосунки, — зазначає К. Брук, — надзвичайним чином відбився середньовічний гуманізм, гуманізм у двох смислах: як любов до давнього світу і як інтерес до людських почуттів і вираження цих почуттів»13. -- 13 Там же. – С. 169. Нам залишається лише сказати, підсумовуючи їхні пошуки, що за середньовічним уявленням людська любов є любов до образа Бога, який відображений у коханій людині, тобто до всього того кращого, що в ній є, до того, якою вона може і повинна бути.      «Сказати: «Я тебе люблю» – значить сказати: «Ти не помреш», – написала Елоїза. Цією фразою вона продовжила Платона і передбачила знаменитий «Сенс любові» Володимира Соловйова. У глибині Середньовіччя визрівало Відродження, і починалося воно не з великих відкриттів і навіть не з великого мистецтва, а з великої любові. Через сто п'ятдесят років дев'ятирічний хлопчик Данте побачить Беатріче, «одягнену в благородний червоний колір»…