§ 130. Олена Блаватська:

містична еволюція людини

і людства

Олена Блаватська (1831—1891 рр.), яка розгорнула таке своєрідне вчення, як теософія, стоїть осторонь від описаної вище традиції російської філософської кла­сики. З усіх вчень слов'янських мислителів XIX ст. теософія Блаватської найбільшою мірою укорінена в релігійних і філософських культурах Сходу. Але вод­ночас у її вченні проявилися практично всі риси ро­сійської класичної філософії. Більш того, саме принале­жність до російської і слов'янської філософської культури дала змогу Блаватській так глибоко проникнути на Схід, як не проникав до цього жоден західний мислитель.

Тому вчення Блаватської, незважаючи на його нетрадиційність, можна віднести до російської класичної філософії. Варто додати, що теософія Блаватської мала настільки сильний вплив на «срібний вік» російської класичної філософії, що, не врахувавши цього впливу, багато тенденцій цієї філософії не можуть бути усві­домлені.

Можна виділити дві фундаментальні ідеї розумін­ня людини і людства у Блаватської.

1. Людина — не перша мисляча істота на нашій пла­неті. Блаватська збільшує історію Розуму на нашій пла­неті до десятків мільйонів років. До людини було ще чо­тири Раси розумних істот, які мали іншу тілесну природу.

Перша і Друга Раси, на думку Блаватської, майже неможливо описати, тому що вони дуже сильно відрі­зняються від людини сучасного типу.

Третя Раса — так звані лемурійці — жителі Лемурії. Четверта Раса — атланти, що населяють Атлантиду. Рештки знань лемурійців і атлантів дійшли до сучас­ного людства — П'ятої Раси — у формі так званих та­ємних езотеричних знань.

Отже, людство для Блаватської — лише етап на шляху еволюції Розуму на нашій планеті. Його смисл полягає у виході за межі духовної і тілесної обмежено­сті і породженні нової, Шостої Раси, що володіє над­людською могутністю і досконалістю.

2. Еволюція людства для Блаватської є вторинною щодо еволюції кожної окремої людини. Блаватська гово­рить про розвиток безсмертної індивідуальності, яка проходить цілий ряд перевтілень на Землі, які перери­ваються періодами існування свідомості в потойбіч­ному світі. Під час цього розвитку людська індивіду­альність переборює свою обмеженість і зливається з Єдиним Божественним Началом.

Смисл кожної людини — це життя в Дусі. У своїй повісті «Зачароване життя» Блаватська описує цікавий діалог:

«— Що ви розумієте під життям у Дусі?..

 — Життя в духовному світі, яке буддисти назива­ють Девалока (рай). Людина може підготувати собі блаженне існування в проміжках міх двома наро­дженнями, переносячи поступово на цей вищий ща­бель буття всі здібності, що під час її земного існуван­ня виявляються через її тілесні органи, і, як ви його називаєте, через фізичний мозок...

— Яка дурниця! І як же людина може зробити це?

— Споглядання і сильне бахання уподібнитися благословенним богам дадуть їй можливість досягти мети.

— А якщо людина відмовиться від цього цікавого заняття, під яким ви, мабуть, розумієте устремління очей на кінчик свого носа, що стане з нею після смер­ті її тіла?..

— Це залежатиме від стану її свідомості, в якому помітні кілька ступенів; найкраще — негайне нове на­родження; у гіршому випадку — ... щиросердне або суб'єктивне пекло. Але зовсім не потрібно бути аске­том, щоб мати духовність, що тривала б і в посмерт­ному стані. Потрібне лише бажання наблизитися до області Духу...»¹².

--

12 Блаватская Е. Заколдованная жизнь.  Днепропетровск, 1991.  С. 910.

У вченні Блаватської можна побачити сильний вплив індуїзму і буддизму, але воно виходить за їхні межі. Теософія Блаватської — це не просто осучас­нені істини древніх релігій Сходу. Це спроба синте­зу західного і східного способів буття. Не дивно, що цілий ряд філософських і релігійно-езотеричних вчень XX ст. відчули на собі її вплив.