§ 136. Гельмут Плеснер:

людина як ексцентрична істота

Одним з найвідоміших послідовників Шелера в Німеччині був Гельмут Плеснер (1892—1985 рр.), який зазнав також впливу ідей Дільтея, Гуссерля, Дріша. У своїй основній праці «Щаблі органічного і людина. Вступ до філософської антропології» Плеснер, опису­ючи людину, виходить із того, що людина є завер­шенням еволюції органічного світу. Тому, осмислив­ши її взаємодію із зовнішнім середовищем, — можна за аналогією з будь-яким живим організмом — усвідо­мити сутність людського.

Тварина живе «із центру», тобто постійно перебу­ває сама в собі, обмежена інстинктивними формами поведінки свого виду. Людина здатна «виходити із се­бе», залишати центр типових реакцій поведінки, тому вона ексцентрична.

Ексцентричність людського буття для Плеснера — сутнісна характеристика людини. У кожний момент свого життя людина «інша щодо себе». Її буття лежить за межами інстинктивно-раціональної поведінки тварин.

Межа тваринної організації, — пише Плеснер, — пролягає там, де «від індивіда залишається прихованим буття його самого, ... в той час як середовище і плоть тіла дані йому... Тварина живе зі своєї середини, вона живе як середина. Вона переживає те, що є в навко­лишньому світі, ... але вона не переживає себе»[4].

Людина, навпаки, здатна до самопереживання. Тому, хоча людина і тварина є, за Плеснером, «живі речі», що перебувають у «середині свого існування», людина, на відміну від тварини, «знає цю середину, переживає її і тому переступає її... Людина переживає безпосередній початок своїх дій, ... радикальне авторс­тво свого живого існування, ...вибір, ... вона знає себе вільною...»[5].