68. Конепції ідеалізму та матеріалізму

Ідеалізм (лат- ідея) - термін для позначення широкого спектру філософських концепцій і світоглядів, в основі яких лежить твердження про первинність свідомості стосовно матерії.. Ідеалізм стверджує первинність ідеального духовного по відношенню до матеріального. Термін «ідеалізм» з'явився в XVIII столітті. Вперше його вжив Лейбніц, говорячи про філософію Платона. Виділяється дві основні гілки ідеалізму: об'єктивний ідеалізм та суб'єктивний ідеалізм

Концепція ідеалізму в XIX ст. трансформується і набуває критичний або трансцендентальний характер. Критична концепція ідеалізму заперечує не існування, а можливість пізнання речей в собі. Ми сприймаємо речі такими, якими вони нам є в силу необхідних, чисто суб'єктивних умов, що лежать в нас самих. Породжує ж їх сутність (річ у собі) лежить за межами можливого пізнання (Кант). У подальшому своєму розвитку трансцендентальний ідеалізм породив три нові види. Ідеалізм суб'єктивний, основою якого є твердження, що річ у собі не існує; зовнішній же світ є продуктом розумової діяльності, але і не індивідуального, а загального, чистого і абсолютного; світовий процес це - постійне втілення моральних ідей (Фіхте). Ідеалізм об'єктивний чи фізичний, основні твердження якого полягають в тому, що зовнішній світ - це продукт діяльності, але він не є тільки дух чи свідомість, а є тотожністю духу і природи, суб'єкта та об'єкта в абсолюті (Шеллінг). І третій напрямок ідеалізму - це абсолютний або логічний, в основі якого лежить уявлення про світ, як про буття мислення, ідеї, процес саморозкриття якої є всеосяжним, і поза цим немає нічого (Гегель).

На противагу ідеалізму сформувалася концепція матеріалізму. Матеріалізм - філософське вчення, за яким матерія є єдиною підставою всього існуючого, також і явищ духовного порядку. Концепція матеріалізму зводить все, що відбувається у світі, який розглядається ним як великий механізм, до різного роду рухів матеріальних частинок. Засновником цієї концепції був Левкіпп і його учень Демокріт, який запропонував «атомістичну систему». Найяскравішими представниками її були епікурейці (Лукрецій).

Один з проявів матеріалізму в XIX столітті став психологічний матеріалізм. Його головним твердженням є уявлення про те, що навіть душевні явища суть породження організованої матерії (нервових центрів). Інша форма матеріалізму - етичний. Він бачить єдину мету людського життя в матеріальному добробуті і фізичному насолоді. Економічний матеріалізм розглядає явища розумової, моральної, соціально-політичного і культурного життя, як продукти виключно природних і економічних факторів (як, наприклад, у Маркса).

70. Що таке діалектика? Як змінювався зміст поняття діалектика у процесі історичного розвитку філософії?

71. У чому полягає різниця історичних форм діалектики?

Що таке діалектика. Як змінювався зміст поняття діалектика в істричному розвитку

Діалектика (— мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку.

Слово «діалектика» походить із Древньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого й дав назву діалектичному методу у філософії. У різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки.

Діалектика як вчення розглядає три основні проблеми: особливості, що відрізняють розвиток від всіх інших типів змін, питання про джерело розвитку, і його форми.

В історії діалектики виділяються наступні основні етапи: стихійна, наївна діалектика древніх мислителів; діалектика філософів епохи Відродження; ідеалістична діалектика німецької класичної філософії; діалектика російських революційних демократів 19 в.; марксистсько-ленінська матеріалістична діалектика.

Першою була діалектика стародавніх (Геракліт, Демокріт, Платон, Арістотель та ін). Це була наївна, стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.

Потім шляхи матеріалізму й діалектики в цьому розійшлися. В XVII-XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм, панівними стають ідеї механіцизму.

Однак це мало тимчасовий характер, оскільки розвиток природи та суспільного життя має діалектичний характер. Діалектику почали інтенсивно розробляти в німецькій класичній філософії, хоч і на ідеалістичній основі. Відомо, що другою формою діалектики була ідеалістична діалектика класичної німецької філософії (насамперед філософії Гегеля).

Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі, на ґрунті науки й суспільного досвіду. Так виникає третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська). Будучи найдосконалішою, вона поєднана зі зрілим матеріалізмом.

Ця діалектика наукова й послідовна. Вона не замикає розвиток рамками "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні. Матеріалістичний діалектичний метод докорінно протилежний ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об'єктивна діалектика первинна щодо суб'єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу та принципи відображення перебувають у нерозривному зв'язку.

Діалектика, що ґрунтується на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, може бути і є справді повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток.

У розумінні Гегеля і Маркса діалектика включає в себе й те, що називається теорією пізнання. Теорія пізнання вивчає діалектику суб'єкта й об'єкта в процесі пізнання, в основі якого лежить практична взаємодія людини з предметним світом (діалектика перетворення людиною світу).

Гносеологія розглядає процес пізнання, осягнення об'єктивної істини в його діалектичній сутності як щораз більше наближення до абсолютної істини через ряд відносних істин. Це — специфічний різновид діалектики, хоча гносеологія на основі практики підходить до виявлення загальних законів і форм думки, що осягає істину й ідеально відтворює дійсність. Цим самим вона виступає вже як логіка, тобто наука про правильне мислення.

Остання і є саме діалектикою, що проявляється як логіка, як загальна теорія руху й розвитку людського мислення, за допомогою якого людина пізнає світ.

72. Що таке діалектико-матеріалістична концепція розвитку?