§ 35. Висновки і перспективи. Антична філософія як основа європейської філософії

1. Найбільш істотною рисою класичної античної філософії є звернення до розуму як основного принципу людини і космосу. Межі людини — це межі її чуттєвого пізнання і чуттєвого буття; долаючи їх, людина виходить у безмежність пізнання і буття. Ця тенденція досягає свого вищого вираження у філософії Аристотеля і його послідовників. 2. На противагу класичній античній філософії філософія епохи еллінізму звертається до містичного споглядання та інтуїції, долаючи раціоналістичний характер попередньої філософії. Для філософів епохи еллінізму саме розум виступає межею людини; необхідно вийти за цю межу в щось надчуттєве і надрозумне. 3. Обидві ці тенденції — і раціоналістична, і раціоналістична — матимуть згодом величезний вплив на розвиток філософії Заходу, і насамперед — на середньовічну філософію, в якій містичне розуміння людини і Бога з'єднується з раціональним обгрунтуванням їхнього буття.

ЛІТЕРАТУРА ДО 3-Ї ЛЕКЦІЇ •  Аристотель. Метафизика // Соч. в 4 т. — М., 1975. — Т. 1. • Аристотель. Никомахова этика // Соч. в 4 т. — М., 1983. — Т. 4. • Асмус В. Ф. Античная философия. — М., 1976. • Кессиди Ф. X. Сократ. — М., 1988. • Лосев А. Ф. История античной философии. — М., 1989. • Платон. Пир // Соч. в 4 т. - М., 1993. • Платон. Федон // Там же. • Сенека Л. А. Нравственные письма к Луцилию. — М., 1986. • Сенека Л. А. Эдип // Там же. • Философский словарь. – М., 2001. • Философський енциклопедичний словник. – К., 2002.