logo
Shpori_na_ekzamen_z_filosofiyi_vse (1)

28. Психоаналіз і неофрейдизм

Однією з найвпливовіших філософських течій стає психоаналіз, основи якого закладено австрійським лікарем — психіатром Зігмундом Фрейдом. Філософська течія — психоаналіз — одержала назву «фрейдизм». Згодом теорія психоаналізу розвивається Карлом Юнгом, Аної Адлером, Вільгельмом Райхом, Гербертом Маркузе. Основне у психоаналізі: опір на підсвідоме, спеціальне вивчення та філософське пояснення. Психоаналіз — комплекс гіпотез та теорії, що пояснюють роль підсвідомого в житті людини. Зігмунд Фрейд щиро впевнений, що продовжує традиції раціоналізму, науково пояснюючи ту галузь, на яку класика не впливала — галузь не просто нераціонального, а саме неусвідомлюваного, підсвідомого: безконтрольні людські «автоматизми». У психоаналізі Зігмунд Фрейд виділяв три аспекти: пізнавальний, соціокультурний та лікувально-практичний. Провідне місце відводилося стимулам, які впливали на життя людини, її психіку. Перебільшуючи їх значення, Зігмунд Фрейд звів їх до чисто підсвідомих, неподоланних спонукань. Досліджуючи причини патологічних процесів у психіці, рішуче відмовився від вульгарно-матеріалістичних у своїй основі спроб пояснити зміни змісту психічних актів фізіологічними причинами. Але Зігмунд Фрейд зовсім відходить від матеріалістичного світогляду, відмовляється від об'єктивних методів дослідження психіки і створює зовсім довільну, надуману суб'єктивну теорію. Суть її полягає у відриві психіки від матеріальних умов і причин, їх породжуючих. Психіка розглядається як щось самостійне, що існує паралельно з матеріальними процесами і управляється особами, що непізнані, вічними психічними силами, які лежать за межами свідомості. Над душею людини владарюють як Доля незмінні психічні конфлікти підсвідомих прагнень до насолоди (насамперед, статевої), до агресії з принципом реальності, до якого пристосовується свідомість. Усі психічні становища, всі дії людини, а потім і всі історичні події і суспільні явища піддаються психоаналізу, тобто пояснення як прояву підсвідомих, насамперед сексуальних, прагнень, ідеальне, психічне стає причиною історії людства, моралі, мистецтва, науки, релігії, держави, права, війни та ін. Сучасні прихильники фрейдизму — неофрейдисти, представники шкіл культурного психоаналізу (Карен Хорні, Джеффері Александер та ін.) зберігають недоторканими основну ідеалістичну лінію Зігмунда Фрейда, відмовляючись лише від тенденції бачити в усіх явищах людського життя сексуальну основу і від деяких інших методологічних особливостей класичного психоаналізу. Фрейдистська концепція впливала і впливає на різні сфери буржуазної культури. Вчення Зігмунда Фрейда, не будучи філософським, має значний світоглядний потенціал завдяки специфічному осмисленню суті людини і культури. Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Зігмунд Фрейд намагається пояснювати з позицій власної теорії психоаналізу та біогенетичного закону. Одним з перших з критикою теорії психоаналізу виступає швейцарський психіатр, культуролог, засновник аналітичної психології Карл Юнг. Основні розходження Карла Юнга із Зігмундом Фрейдом стосувалися двох основних моментів: ролі сексуальних устремлінь у психічному житті індивіда та пояснення природи підсвідомого. Карл Юнг показав, що неприпустимо аналізувати всі прояви підсвідомого з огляду на витіснену сексуальність, що принципово неможливо пояснити походження людської культури з позицій комплексу Едіпа. Концепцію підсвідомого Карл Юнг якісно переосмислює, підкреслює, що підсвідоме включає не лише суб'єктивне та індивідуальне, витіснене за межі свідомості, але колективний, безособовий зміст психічного, що йде з глибокої давнини. Особистісне підсвідоме Зігмунда Фрейда — результат життя індивіда, а колективне підсвідоме Карла Юнга — результат життя людського роду. Тенденції розвитку психоаналізу в сучасному світі суперечливі. Проте можна виділити деякі особливості сучасної психоаналітичної філософії. По-перше, орієнтація на виявлення основ людського буття, структурних елементів психіки, мотивів поведінки особи; по-друге, основним об'єктом дослідження є специфічна форма реальності — психічне, що має власну природу і підкоряється особливим закономірностям розвитку. Критичний аналіз різноманітних положень фрейдівської теорії стає поштовхом до формування в 30-х роках і пізніше нових течій психоаналізу: неофрейдизм, індивідуальна психологія, сенсуально-економічна теорія, теорія соціалізації та людської взаємодії та ін.