2. Предмет та функції філософії.

Першою історичною формою філософського мислення була натурфілософія, тобто філософське вчення про природу, філософія природи. Вона була цілісним неподільним знанням про природу та її розвиток, фактично зливалася з природничими науками. Французький філософ XVII ст. Декарт порівнював філософію з деревом, коріння якого – метафізика, а гілки – усі інші науки. Такий широкий предмет філософії виправдовувався недостатнім розвитком конкретних знань.

В античному світі філософія була «наукою наук», але потім від неї при історичному розвитку відокремлювались одна за одною спеціальні галузі наукових знань – астрономія, фізика, хімія, біологія, історія тощо. У цих умовах філософія опинилася ніби в становищі шекспірівського короля Ліра, який на старість роздав донькам своє царство, а вони вигнали його, як жебрака, на вулицю. Проте розмежування між філософією та спеціальними науками, безперечно, сприяло формуванню специфічного предмета філософського дослідження, своєрідного проблемного поля філософствування.

Людина, людство, людяність – ось основний спектр тих проблем, що завжди хвилювали мислителів. Німецький філософ Іммануїл Кант сприймав філософію як відображення пізнавального, практичного та ціннісного ставлення до світу. Його тріада така: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватись?

В історії філософії була спроба виділити основне питання філософії. Воно було в найбільш узагальненому вигляді сформульоване Ф. Енгельсом у праці? Людвиг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії?. За Ф. Енгельсом основне питання філософії – це питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи. Основне питання філософії, згідно з працею Енгельса, розглядається з двох сторін:

• що є первинним – мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає, тобто, що чому передує: матеріальний світ свідомості чи свідомість матеріальному світові?

• як стосуються наші думки про світ, що нас оточує, власне цього світу? Чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ, дати правильне відображення дійсності? Іншими словами: доступний чи недоступний навколишній світ для пізнання?

Залежно від розв'язання основного питання філософії в історії філософії виділяються дві основні лінії, два основних табори – матеріалізм, що первинним вважає природу, буття, матерію, та ідеалізм, що вбачає першооснову в дусі, свідомості. Розрізняють об'єктивний і суб'єктивний ідеалізм.

Представники об'єктивного ідеалізму вважають матерію вторинною; первинними, на їх погляд, є ідеї, світовий розум, Бог. Першопочаток об'єктивні ідеалісти вбачають у певній ідеальній силі, що існує об'єктивно, ззовні незалежно від свідомості суб'єкта. До об'єктивних ідеалістів належить Платон, Фома Аквінський, Гегель та інші мислителі. Представники суб'єктивною ідеалізму первинною вважають свідомість, тобто ідеї, погляди, відчуття суб'єкта. Суб'єктивні ідеалісти – Берклі, Юм, Мах, Авенаріус та інші.

Звертаючись до питання про те, пізнаванний чи непізнаванний світ, Ф. Енгельс зазначає, що більшість філософів стверджує пізнаванність світу. Філософи, які заперечують пізнання світу, агностики.

Агностицизм (від грецьк. непізнаванний) – філософське вчення, яке заперечує можливість осягнення сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Окремі ідеалісти, визначаючи пізнаванність світу, розуміють під цим не відображення об'єктивної реальності, а пізнання людиною «абсолютної ідеї», світової волі тощо (об'єктивний ідеалізм) або пізнання власне людської свідомості через аналіз відчуттів, понять, мови тощо (суб'єктивний ідеалізм).

Матеріалісти визнають свідомість властивістю високоорганізованої матерії, сутність якої полягає у відображенні дійсності в ідеальній формі, стверджують пізнаванність світу. Історія розвитку філософії свідчить про те, що іноді важко визначити, чи є філософ матеріалістом або ідеалістом.

Сутність філософського світогляду визначається не тільки тим, що вважається первинним і чи визнається пізнаванність світу. Філософію завжди цікавили такі питання. Змінюється, рухається світ чи перебуває у спокої, у незмінному стані? І якщо світ змінюється, розвивається, то як і через яку причини, у якому напрямку відбуваються рух і зміни у світі? Ці питання, як і питання про взаємини свідомості й матерії, також є світоглядними і мають методологічне значення. Залежно від відповіді на них у філософії є два погляди на стан та розвиток світу: діалектичний та метафізичний. Діалектики вважають, що всі предмети та явища взаємопов'язані, рухаються, розвиваються. Розвиток ними розуміється як якісне перетворення одних речей та явищ на інші, як знищення старого і ствердження, розвиток нового. Джерелом розвитку є внутрішня суперечливість, притаманна всьому світові, тобто визнається саморух, саморозвиток природи і суспільства. Метафізичний погляд полягає у тому, що предмети, явища розглядаються без зв'язку з іншими, зміни сприймаються тільки як збільшення або зменшення тої самої якості. Джерелом змін метафізики вважають зовнішній поштовх або зіткнення різних предметів, визнають Бога – надприродну силу.

Предмет філософії відображається в теорії у трьох основних аспектах: онтологічному, гносеологічному, логічному. Онтологічний аспект полягає в тому, що філософія як специфічна форма усвідомлення людиною свого буття як форма суспільної свідомості дає людині знання про світ і власне людину. Гносеологічний аспект виявляється в тому, що предмет відображається не дзеркально, не просто як результат споглядання дійсності, а крізь призму практично-діяльнісного ставлення людини до світу і до самої себе. Логічний аспект – це результати пізнання, відображені у змісті філософського знання, фіксуються, обумовлюють формування понятійно-категоріального апарату філософії.

Філософія, таким чином, – це теоретично сформульований світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ, місце у ньому людини, усвідомлення різних форм ставлення людини до світу, яке виявляється у понятійній, категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу і суспільство й володіє певною мірою логічного доказу.

Навіщо ж потрібна філософія? Відповідь на це питання міститься у змісті тих функцій, які здатна виконувати філософія відносно людини, соціальної групи, науки, мистецтва та інших явищ соціальної дійсності. При цьому під функцією розуміємо спосіб дії, спосіб виявлення активності системи філософського знання, загальний тип завдань, які вирішуються цією системою.

Філософія буває у двох іпостасях: по-перше, вона являє собою інформацією про світ у цілому та відношення людини до цього світу; а по-друге, – це комплекс принципів пізнання як загальний метод пізнавальної діяльності. Саме на цьому засновано виділення двох великих груп функцій: світоглядних та методологічних.

Відповідно до пріоритетної значущості проблеми людини перша серед світоглядних функцій - гуманістична, оскільки філософія, хоча і не дає людині вічності, проте допомагає осмислити життя, знайти його сенс та зміцнити свій дух..

Наступною світоглядною функцією філософії є соціально-аксіологічна, яка, у свою чергу, поділяється на такі підфункції: конструктивно-ціннісну, інтерпретаторську та критичну. Зміст першої з них полягає у розробці уявлень про цінності такі, як Добро, Справедливість, Істина, Красота; сюди також відноситься і формування уявлень про суспільний ідеал. З конструктивно-ціннісними завданнями філософії переплітаються та утворюють єдність завдання з інтерпретації соціальної дійсності та з критики її структур, стану, тих або інших соціальних дій. Інтерпретація та критика пов'язані з орієнтацією на цінності, суспільні ідеали, з оцінкою соціальної дійсності під відповідним кутом. Філософія критична за своєю сутністю, тому основою і сутністю критичної роботи філософа є виявлення і розкриття протиріч, невідповідності між прийнятою системою понять і цінностей та тим змістом, який до них приносить новий етап розвитку світової історії.

Важливою світоглядною функцією є також культурно-виховна, адже знання філософії, у тому чисті вимог до пізнання, сприяє формуванню у людини важливих якостей культурної особистості: орієнтації на істину, правду, доброту.

Одним із завдань філософії є вироблення світогляду, що відповідає сучасному рівню науки, історичній практиці та інтелектуальним вимогам людини. У пояснювально-інформаційній функції модифіковано основне призначення спеціалізованого знання: адекватно відображати об'єкт, виявляти його зв'язки та структурні елементи, основні закономірності, а також накопичувати і поглиблювати знання.

З боку свого методу філософія здатна виконувати кілька функцій відносно науки. Серед методологічних функцій перш за все слід зазначити про евристичну, сутність якої полягає у сприянні приросту наукових знань, у тому числі в створенні передумов для наукових відкриттів. Сутність координуючої функції полягає в координації методів у процесі наукового дослідження, яка базується на філософських принципах: принципі взаємної доповнюваності та принципі домінування.

Інтегрувальна функція полягає у визначенні та усуненні дезінтегрувальних факторів, що призводять до роздрібленості системи, надмірного зростання відносної самостійності елементів у її складі, виявленні недостатніх її ланцюгів або зв'язків, активне включення яких у функціонування системи надає їй більшої гармонійності та оптимальності, тобто підвищує ступінь упорядкованості та організованості.

Логіко-гносеологічна функція філософії полягає у розробці самого філософського методу, його нормативних принципів, а також в логіко-гносеологічному обґрунтуванні тих або інших понятійних та теоретичних структур наукового знання.

Отже, філософія виконує світоглядні функції: гуманістичну, соціально-аксіологічну (конструктивно-ціннісну, інтерпретаторську та критичну), культурно-виховну і пояснювально-інформаційну. До методологічних функцій філософії відносяться такі: евристична, координаційна, інтегрувальна та логіко-гносеологічна. Саме аналіз змісту функцій філософії дозволяє впевнитись у необхідності освоєння всієї скарбниці філософських знань, оволодіння філософською методологією пізнавальної діяльності.