logo
Конспект лекций_технология и дизайн

2. Рух як спосіб існування матерії

Рух – у широкому розумінні слова, – це будь-які зміни; він охоплює усі процеси, які відбуваються у Всесвіті. Джерелом усіх конкретних форм руху є боротьба внутрішніх протилежностей, притаманна усім об'єктам, а також взаємодія самих об'єктів. Рух матерії, таким чином, не обумовлений чимось надприродним, а є саморухом матерії. Втім, у потоці мінливої матерії існують моменти спокою, а тому рух виступає як єдність протилежнос­тей – спокою і змін. Спокій виявляється у формі рівноваги, пев­ної стабільності об'єктів, без чого неможливі були б самі речі з їх властивостями. Будь-яким змінам як процесам тривалим, стійким також притаманна усталеність, і таке збереження ста­ну руху теж є спокоєм.

Рух має загальний, абсолютний характер, тоді як спокій завжди відносний. Відносний характер спокою полягає перш за все у тому, що він має місце відносно тих чи інших матеріаль­них об'єктів, а не всієї матерії. До того ж стан спокою для будь-якого тіла є тимчасовим, скороминущим; він лише один з мо­ментів існування об'єкта. Рух же невідокремлений від усього існування тіла у цілому. Крім того, рівновага, спокій стосується лише окремого виду, а не всіх видів руху, притаманних об'єкту. Будь-яке тіло знаходиться у спокої лише у певному відношенні, а в інших відношеннях воно змінюється.

Ніде, ніколи, за жодних умов не було, немає і не буде жод­ного матеріального об'єкта, жодного явища, якому б не був при­таманний рух. Однак, наприкінці XIX ст. у філософії з'явилась школа так званого «енергетизму», представники якої намага­лись обґрунтувати ідею про можливість існування енергії без матерії і матерії без енергії. Засновником цієї школи був німець­кий хімік Освальд, котрий вважав, що природні, суспільні і психічні явища зводяться до різних станів енергії, що можливе існування руху без матерії. Насправді ж, «відрив» руху від ма­терії врешті-решт означає визнання існування лише руху дум­ки, адже руху «самого по собі», руху «нічого» не існує.

До фундаментальних положень філософського матеріалізму належить і теза про незнищуваність руху. Якщо рух – це спосіб існування матерії, якщо за межами руху неможливий жодний матеріальний об'єкт, то незнищуваність матерії означає так само і незнищуваність її невід'ємного атрибуту – руху. Заперечуван­ня якісної незнищуваності матерії веде до ідеалізму, бо для пояснення різномаїття форм руху залучаються ідеальні сили.

Історично заперечення якісної незнищуваності руху пов'я­зане з теорією «теплової смерті Всесвіту». У другій половині XIX ст. деякі фізики (В. Томсон, Р. Клаузіус) розширено тлу­мачили другий закон термодинаміки – закон зростання ент­ропії у замкненій системі. Вони стверджували, що всі види енергії з часом перейдуть до теплової, тепло ж поступово розс­іється у просторі, температура Всесвіту вирівняється і після цього ніякого взаємоперетворення енергії не буде – Всесвіт «помре». У такому Всесвіті не було б життя, планет, зірок – тільки молекули й атоми, що хаотично рухаються і заповнюють увесь простір. Висновок цієї теорії – неминучість моменту теп­лової рівноваги – не суперечив закону збереження енергії, але вказував на якісне виродження руху, зведення його до хаотич­ного теплового руху, нездатного здійснювати роботу. Теорія «теплової смерті» заперечує якісну незнищуваність руху і веде врешті-решт до ідеї творця Всесвіту, котрий у момент творен­ня світу «розрізнив» різні види енергії і «зарядив» ними Всесвіт. Тепер, мовляв, Всесвіт закономірно наближається до своєї смерті. Релігійно-ідеалістичне тлумачення другого першо-початку термодинаміки використовують церковні діячі для підтвердження ідеї про Бога-першотворця. Спростування теорії «теплової смерті Всесвіту», зазвичай, полягає не у скасуванні другого закону термодинаміки, а у принциповій можливості самодовільного ускладнення форм матеріального руху.

Розмаїття форм руху матерії і розгортання цієї різноманіт­ності можливе внаслідок саморозвитку матерії. Принцип само­руху вперше знайшов відображення у давньогрецькій філософії (Геракліт, Арістотель). Ідею саморуху розвивав і Лейбніц, який розкрив у тілесній субстанції діяльний першопочаток. У різних формах принцип внутрішньої активності матерії і її саморуху обстоювали представники матеріалізму (Спіноза, Толанд та інші). Вчення про саморух матерії розробляли і французькі матеріалісти (Гольбах, Дідро, Гельвецій), Ньютон і деякі філософи-метафізики XVIII ст. із заперечення саморуху робили висновок про наявність у всякого руху зовнішнього джерела (абсолютного першопочатку, Бога). Розгорнуту концепцію са­моруху і його модусів розробив Регель, однак вони тлумачать­ся ним як форми самовиявлення абсолютної ідеї.

Джерелом саморуху виявляється суперечність між устален­істю і змінністю, складним і простим, старим і новим, прогре­сивним і регресивним. Так, механічному рухові притаманне протиріччя між змінним станом тіла у просторі і часі і зв'язком цих станів. У розвитку живих організмів усталеність виявляєть­ся у збереженні спадкових ознак, а змінюваність – у пристосу­ванні організму до нових умов середовища.

Саморух притаманний усім рівням будови матерії – від механічного, квантово-фізичного (зміни у субатомних, атомних і молекулярних системах внаслідок нестійкості їх структур) і хімічного (процеси саморуху у каталітичних системах) до біо­логічного і соціального рівнів. На хімічному, біологічному і більш високих рівнях спонтанність саморуху знаходить своє виявлення перш за все у відкритих і цілісних системах (організм, суспільство, біосфера), у яких відбувається не про­сто саморух, а саморозвиток, тобто саморух, який супровод­жується переходом до більш високого ступеня організації. У су­часних дослідженнях сінергетики вивчаються фізичні, хімічні, біологічні системи, для яких характерні суперечності між стійкістю і нестійкістю, порядком і безладом, організацією і де­зорганізацією. Внаслідок нестійкості, викликаної флуктуаціями і їх посиленням, виникає новий стійкий динамічний режим, або структура. Перехід від однієї структурної організації матерії до другої характеризує процес ускладнення форм організації матерії і руху, при цьому відбувається спонтанна самоорганізація ма­теріальних систем.

Суперечливість руху виявляється і в тому, що він являє собою єдність перервності і неперервності. Рух – це постійний, тривалий, безупинний процес змінювання матерії, але існує він лише у вигляді окремих, якісно відмінних одна від іншої форм; отже, неперервний потік руху матерії одночасно і перервний.

У природі існує безліч якісно різних матеріальних систем, і кожна з них має специфічний для неї рух. Отже, рух матерії існує у різноманітних формах, розкриття взаємовідносин між якими має важливе значення, по-перше, для розуміння якісних відмінностей між формами організації матерії, а по-друге, – для виявлення матеріальної єдності світу. Форми руху матерії зна­ходяться у певній супідрядності, а тому їх можна класифікува­ти за деякою загальною ознакою. Відомо, що протягом історії філософії, починаючи ще з Арістотеля, неодноразово мали місце намагання класифікувати рух. Певна заслуга у цьому питанні належить Ф.Енгельсу, який у творі «Діалектика природи» го­ворить про існування таких форм руху:

♦ соціального (суспільні зміни, а також процеси мислення).

Серед основних форм руху матерії Енгельс розрізняв вищі і нижчі форми, які з необхідністю пов'язані одна з одною. Він зазначав, що елементи нижчих форм входять у вищі, ніби супроводжують їх. Намагаючись підкреслити цю обставину, Ен­гельс називав фізику «механікою молекул», хімію – «фізикою атомів», а біологію – «хімією білків». Хімію він визначав як «науку про якісні зміни тіл» і наводив численні приклади, котрі свідчать про те, що хімічна форма руху матерії має справу з утворенням і руйнуванням молекул речовини.

Органічне життя неможливе без механічних, молекулярних, хімічних, термічних, електричних та інших змін, але і уся їх сукупність не становить основну ознаку біологічної форми руху. Хоч вона і містить у собі всі ці зміни, все ж якісно відрізняється від інших форм руху матерії.

Соціальна форма руху також містить у собі зміни, котрі ха­рактеризують більш «низькі» форми, але ні в якому разі не зво­диться до них. Між формами руху існують якісні відмінності, а тому їх не можна ні відривати одну від одної, ні зводити одну до одної. Це має велике методологічне значення, бо зрозуміти закономірності вищих форм неможливо, якщо не дослідити ті процеси, що відбуваються у їх фундаменті. Неможливо, наприк­лад, визначити сутність життя, не відшукавши його фізико-хімічну основу. Хімічний процес не зрозуміти без дослідження фізичного «підґрунтя». Наукою було відкрито багато нових форм руху в мікро- і мегасвіті: рух і перетворення елементарних частинок, процеси в атомних ядрах. Тепер з основних форм руху можна виділити насамперед такі, що виявляються в усіх просторових масштабах і структурних рівнях матерії. До них належать: просторове переміщення, механічний рух атомів, молекул, макроскопічних тіл, поширення електромагнітних і гравітаційних хвиль, рух елементарних частинок; електромагн­ітна взаємодія; гравітаційна взаємодія.

Найвищим станом розвитку матерії на Землі є людське сус­пільство з властивими йому соціальними формами руху. Ці форми руху безперервно ускладнюються з прогресом суспіль­ства. Вони включають в себе найрізноманітніші прояви цілесп­рямованої діяльності людей, всі соціальні зміни і види взаємодії між різними суспільними системами – від людини до держави і суспільства в цілому.

В останні роки існують численні спроби удосконалити або доповнити сучасними науковими досягненнями класифікацію форм руху, вводять геологічну і галактичну, виділяють внутрі­шньоядерну, ядерну і атомну, що об'єднуються у квантово-ме­ханічну форму руху та інші. Ці спроби цілком правомірні, хоча донині не створена загальноприйнята класифікація.

Таким чином, у основі матеріалістичного, діалектичного розуміння руху лежать три основних положення. Згідно з пер­шим, рух є невід'ємною, необхідною і суттєвою властивістю, способом існування матерії. Згідно з другим положенням рух визначається як будь-яка зміна, «зміна взагалі». У третьому положенні підкреслюється, ідо рух – це суперечність, а її дже­релом, внутрішнім імпульсом є взаємодія протилежностей.