4. Інтуїція: етапи та умови формування

В отриманні нового знання важливу роль відіграє логічне мислення, способи і заходи утворення нових понять, закони логіки. Але досвід пізнавальної діяльності свідчить, що для ви­рішення наукових проблем недостатньо індуктивно або дедук­тивно розгорнутого мислення. Важливе місце у цьому процесі посідає інтуїція, яка надає пізнанню новий імпульс і напрямок руху.

Кожній людині притаманні такі особисті здібності як уява і інтуїція. Розповсюдженість, загальність інтуїції підтверджують численні спостереження над людьми у звичайних, повсякденних умовах. У нестандартних ситуаціях за умов обмеженості в інформації суб'єкт діє нібито «передчуваючи», що потрібно дія­ти так, а не інакше. Приклади інтуїції – очевидне уявлення про структуру молекули бензолу, що виникло у Кекуле, або про будову атому у Резерфорда, поява поняття про кватерніони у Гамільтона або про нейтрино у Паулі.

В історії філософії поняття інтуїції вміщувало різний зміст. Під інтуїцією розуміли форму безпосереднього інтелектуаль­ного знання або споглядання (інтелектуальна інтуїція). Так, Платон стверджував, що споглядання ідей (прообразів речей чуттєвого світу) є видом безпосереднього знання, що прихо­дить як раптове понадчуттєве осяєння, до якого веде тривала підготовка розуму. Починаючи з античності, інтуїція протис­тавлялась не тільки чуттєвим формам пізнання, але й логіч­ному мисленню. Декарт, наприклад, розумів під істиною не хиткі свідоцтва чуття і безладної уяви, а поняття чіткого і уважного розуму.

Гегель у своїй системі суміщав безпосереднє й опосередко­ване знання. Фейєрбах трактував інтуїцію як пізнання у виг­ляді чуттєвого споглядання (чуттєва інтуїція). Під істиною ро­зуміли й інстинкт, що безпосередньо, без попереднього навчання визначає форми поведінки організму (Бергсон), і прихований, несвідомий першопринцип творчості (Фрейд). Інтуїцію Бергсон пов'язував з інстинктом, з пізнанням живо­го, мінливого, з синтезом, а логічне – з інтелектом, з аналізом.

Позитивна якість інтуїції полягає у характеристиці момен­ту безпосередності у пізнанні (не спирається на логічний доказ), що являє собою єдність чуттєвого і раціонального. Процес нау­кового пізнання, а також різні форми художнього опанування світу не завжди здійснюються у розгорнутому, логічно і фактич­но доказовому вигляді. У процесі інтуїтивного пізнання не ус­відомлюються усі ті ознаки, за котрим здійснюється висновок, і ті засоби, за допомогою яких він робиться.

Інтуїція це своєрідний тип мислення, коли окремі ланцюги процесу мислення проносяться у свідомості більш-менш підсвідомо, а чітко усвідомлюється тільки результат думки – істина.

Інтуїції буває достатньо для того, щоб угледіти істину, але її замало, щоб запевнити у цій істині інших і самого себе.

Таким чином, інтуїція – це здатність осягнення істини шляхом прямого її вбачання без доказового обґрунтування. Інтуїції притаманні раптовість і неусвідомленість. Нерідко рішення проблем (пошук нового поняття, теми, ідеї та ін.) приходило раптово, випадково у непридатних для творчості умо­вах, що контрастують з умовами цілеспрямованого наукового пошуку. Інтуїтивне «убачання» здійснюється не тільки випад­ково і раптом, але і без чіткої усвідомленості засобів і шляхів, що приводять до результату. Інтуїція містить такі етапи:

• накопичування і неусвідомлений розподіл образів і абст­ракцій у системі пам'яті;

• їх неусвідомлене комбінування і переробка для вирішен­ня певного завдання;

• чітке усвідомлення завдання;

♦ несподіване для даної людини знаходження рішень.

Залежно від специфіки діяльності суб'єкта визначаються

особливості інтуїції історика, лікаря, біолога-експериментатора, сталевара та інших. Виділяються такі види інтуїції, як технічна, наукова, буденна, лікарська, художня і тому подібні.

За характером новизни інтуїція буває стандартизованою і евристичною. Першу з них нерідко називають інтуіцією-редукцією. Приклад – лікарська інтуїція С. Боткіна. Відомо, що поки пацієнт проходив 7 метрів від дверей до столу, Боткін ставив попередній діагноз, уявно застосовуючи певну «матрицю» – схему. Евристична ж інтуїція пов'язана з формуванням прин­ципово нового знання. Той самий С. Боткін як вчений-клініцист, який розробляв теорію медицини, неодноразово ви­користовував таку інтуїцію у своїй науковій діяльності. Вона допомогла йому, наприклад, висунути гіпотезу про інфекційну природу катаральної жовтяниці («хвороби Боткіна»).

До загальних умов формування і виявлення інтуїції належать такі:

• фундаментальна професійна підготовка суб'єкта, глибо­ке знання проблеми;

• стан проблемності, пошукова ситуація;

• напружені зусилля вирішити проблему;

• наявність «підказки», що є «пусковим механізмом» для інтуїції.

У ролі такої реалізаторної причини для Ньютона, як відо­мо, було яблуко, що впало йому на голову і викликало ідею всесвітнього тяжіння, для інженера С.Броуна – звисаюче між гілками павутиння, яке наштовхнуло його на ідею звислого мосту, для Ф. Кекуле – змія, що вхопила свій власний хвіст.

Важливість для інтуїції підказок, за якими стоять аналогії, загальні схеми, принципи, веде до певних практичних рекомен­дацій: суб'єкту, який знаходиться у творчому пошуку, необхід­но прагнути не тільки до максимуму інформації зі своєї спец­іальності і суміжних дисциплін, але й до розширення діапазоні своїх інтересів, включаючи музику, живопис, художню, науко­во-фантастичну і детективну літературу, науково-популярні статті, суспільно-політичні журнали; чим ширше буде кругозір людини, тим більше буде факторів для дії інтуїції.