Поняття суспільства. Структура суспільства.

Суспільство – це спільність, яку утворюють люди і в якій вони живуть. Воно існувало навіть у ту далеку добу, коли не було ні країн, ні держав. Тривалий час суспільство ототожнювалось з державою. Нині на побутовому рівні суспільство розглядають як сукупність людей, які об’єднані спільною територією та державним устроєм. О.Конт вважав, що суспільство – це функціональна система, структура якої складається з родини, класів і держави, і що ґрунтується на розподілі праці та солідарності. Г.Зіммель розглядав суспільство як засіб реалізації внутрішніх потреб, спонук, мотивів індивідів. У теоретичному розумінні суспільства, його сутнісних засад існують різноманітні погляди. Одні дослідники вва­жають, що суспільство є узагальнюючою назвою сукупнос­ті та взаємодії значної кількості індивідів, інші — самобут­ньою реальністю, особливою сферою буття. Якщо суспіль­ство є лише випадковим зібранням індивідів, то чим пояснити, запитують вони, те, що індивіди, відрізняючись між собою психічними особливостями, інтересами (волеви­явлення, цілеспрямування, потреби, характер тощо), буду­чи наділеними всім, що породжує елементи стихійності, хаосу, співіснують у єдності. Філософи завжди прагнули зрозуміти специфіку соціальних явищ, з'ясувати механізми соціальної інтеграції, що забезпечу­ють соціальний порядок, незважаючи на величезну різно­манітність інтересів індивідів та соціальних груп.

Структура суспільства — це внутрішня його будова, що відтворює багатогранність та взаємодію складових суспільства, забезпечує його цілісність та динамізм розвитку.

Американський соціолог А.Тоффлер у структуру суспільства включає такі компоненти: 1) техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу); 2) соціосфера

(різноманітні соціальні інститути); 3) біосфера; 4) сфера влади;5) іоносфера (системи інформації та соціальної комунікації); 6) психосфера (сфера міжособистих відносин).

Суспільство може бути представлене в декількох

аспектах:

● як багатоманітність індивідів, в основі взаємодії яких лежать ті чи інші обставини (наприклад, місто, село, трудовий колектив та ін.), що пов’язані з поняттям соціальної спільності;

● як ієрархія соціальних ролей, позицій, статусів, які займають індивіди і які є включеними в дану соціальну систему, що відповідає поняттю соціальної організації;

● як сукупність норм, що визначає зміст і характер поведінки елементів даної системи, яка відповідає поняттю культури.

Природно, що суспільна система за таких обставин має свої підсистеми, функціонування яких і забезпечує розвиток суспільства, суспільне відтворення. Серед таких підсис­тем виокремлюють:

— «матеріальну», або економічну, сферу (сфера — ре­альний процес людської життєдіяльності) суспільного жит­тя як сферу спеціалізованого виробництва, розподілу, об­міну і споживання «речей»;

— «соціальну» — сферу виробництва і відтворення без­посереднього людського життя, або «світ соціальних груп»;

- «організаційну» (політичну) — як сферу спеціалі­зованого виробництва суспільних відносин та ідей;

- «духовну»— як сферу спеціалізованого духовного виробництва, інформації.

44. Поняття суб’єкта суспільного розвитку: рід, плем’я, народ, народність, нація, етнос.

Рід — доісторична і ранньоісторична суспільно-організаційна спільнота, стадія еволюції Етносу, до якої належали кровно пов'язані нащадки одного предка.

На думку деяких дослідників, на чолі роду стояла спершу жінка — родоначальниця (матріархат), але справжнім головою роду був виборний ватажок, здебільшого хтось з найближчих родичів родоначальниці. Коли ж завдання роду почали ускладнюватися, на чолі його став чоловік (патріархат). Рід оселювався в одному місці, мав спільну власність і спільне господарство, разом дбав про харчування своїх членів, управляючи ріллю, годуючи худобу, полюючи на звірів і ловлячи рибу; у замкненому колі роду вироблялося здебільшого все потрібне для прожитку знаряддя. Крім господарських, рід виконував ще суспільні функції, охороняючи своїх членів перед чужинцями та підтримуючи згоду поміж членами роду.

Пле́м'я —тип етнічної спільности людей, що об'єднані спільним походженням, мовою, вірою і звичаями, історичний тип етнічної спільноти, стадія еволюції Етносу, що ґрунтується на родових взаєминах та суспільному поділі праці, які визначають розрізненість племен за територією, мовою, культурою, організацією життєдіяльності.

Родова спільнота є однією з конечних умов появи племені. Плем'я виникає одночасно з родом, бо екзогамність роду потребує постійних зв'язків хоча б між двома родовими колективами. Плем'я утворюється на основі родів, що мають спільне походження й ґрунтується, на кровноспоріднених зв'язках між його членами. Саме кровноспоріднений зв'язок, що об'єднав два чи кілька родів, перетворює їх на плем'я.

Народ  - поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос - це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване в етнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для більш стійкого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, - своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав. Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування.

Народність — це форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і форму­ється на певній території при натурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

Початок формування народностей належить до періоду консолідації племінних союзів і виявляється у поступовому змішуванні племен, зміні попередніх (кровноспоріднених) зв'язків територіальними. У Європі процес утворення народностей завершився пе­реважно в період феодалізму: давньоруська, польська, фран­цузька та інші народності. У процесі формування народностей, у міру посилення зв'язків між окремим їхніми частинами, мова одного з етніч­них компонентів (більш численного чи більш розвинутого) стає спільною мовою народності, а інші племінні мови зводяться до діалектів, а іноді й зовсім зникають. Становлення держави сприяло зміцненню народ­ностей, але в процесі історичного розвитку народності могли не збігатися з державами ні територією, ні мовою.

На́ція — полісемантичне (багатозначне) поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існує два основних значення терміну:

• Політична спільнота громадян певної держави — політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

• Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ^[1].

Етнос дослівно перекладається з давньогрецької мови як "негрек", "чужинець", "ідоловірець". Етимологічно воно означає стадо, група (натовп) людей, народ, плем'я, рід, іноземне плем'я і т.п. З В найширшому розумінні, поняття означає весь еволюційний ланцюжок виникнення і становлення Етносу. Якнайповніше еволюційний ланцюжок можна зобразити так: рід → плем'я → союз племен → народність → народ → нація.