64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф. Бекон, т. Гоббс та д. Локк).
Емпіризм — філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію). Представники цього методу вважали, що відчуття, чуттєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що вони є джерелом наукових ідей. Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон (1561—1626), який основні свої ідеї висловив у працях "Новий органон" (1620) і "Про гідність та примноження наук" (1623). Головне завдання філософії Ф.Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність. Метою пізнання, підкреслює Бекон, є збагачення життя справжніми відкриттями і влада людини над силами природи; об'єктом пізнання є природа, а основними методами — індукція та експеримент. Джон Локк осн. завдання своє ф-ії вбачає в дослідженні пізнавальних здібностей та здатностей людини, у виявленні джерел люд. пізнання.Пізнання Локк розглядав як результат чуттєвого досвіду і поділяв на 2 сфери : зовнішній (основа чуттєвого пізнання природи) і внутрішній( -рефлексивного пізнання діяльності душі).Локк створив концепцію про т.зв. "первинні і вторинні якості об'єкту» (Локк ділив властивості речей на 2 групи: 1)об'єктивні (залежать від об'єкту) – вага, довжина і т.д.; 2)суб'єктивні (залежать від людини) – смак, колір, запах і т.д.) Емпіричний напрямок у філософії Нового часу розвивався переважно англійською філософією XVII—XVIII ст. Одним з її представників, що продовжив лінію Ф.Бекона, був Томас Гоббс (1588—1679), основні ідеї якого викладені у працях: "Левіафан" (1651), "Про тіло" (1655), "Про людину" (1658). Т.Гобс, як і Ф.Бекон, вважав, що основним методом наукового пізнання має бути аналітикоіндуктивна методологія, основою якої є розкладання на окремі без'якісні елементи: лінії, фігури, величини, площини і т.п. та їх систематизація.
Філософію Гоббс визначав, як набуте правильним мисленням пізнання дій або явищ через розуміння їх причин, або, навпаки, причин через дані їх дії. Під правильним мисленням Гоббс розумів мислення математичне, яке відправляється від аксіом і встановлює закони шляхом дедукції або демонстрації. Проблему причинності розумів як знаходження причини поміркованої, як виведення математичного співвідношення між явищами за принципом causa aequat effectum (причина дорівнює дії). Об’єктом філософського пізнання є тіла, що мають матеріальну субстанцію. До поняття тіла зводиться все, що існує в світі. Нематеріальна субстанція представляє собою внутрішнє протиріччя. В світі немає духів. Весь світовий процес є рухом тіл, і так зване духовне життя людини зводиться до руху матеріальних частинок. Рух здійснюється з механічною необхідністю, і тому, будь яке теологічне пояснення явищ виключається. В основі пізнання лежить вплив тіл на наші органи чуття; він викликає в нас враження (світла, кольору, звуку), що залежать від об’єктивного руху, але не тотожні з ним і мають суб’єктивний характер. Всі ці враження залишають в нас сліди, які і складають пам’ять; завдяки пам’яті утворюється досвід, як сукупність одержаних вражень; завдяки досвіду, складається можливість в певній мірі передбачувати майбутнє по аналогії з минулим. Практична діяльність людини підкорена повністю механічній необхідності. Дії людини викликані не вільною свободою, але тими відчуттями, які вони одержують від зовнішніх тіл. Ці відчуття зводяться до двоякого почуття: задоволення і незадоволення. Моторна їх дія така, що ми прагнемо отримати задоволення і уникнути незадоволення.Всі етичні судження суб’єктивні і набувають об’єктивну обов’язковість лише в державі.
- 1.Світогляд, його структура (світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- 2. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- 3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.
- 4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- 5. Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- 6. Функції (світоглядна, критична, методологічна) та методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії.
- 7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- 8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- 9. «Науки про природу» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні).
- 10. Проблема пізнання як предмет філософського аналізу
- 11.Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання.
- 13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- 14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- 16. Концепції істини у філософії.
- 17.Істина в філософії, науці та релігії.
- 18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- 20.Поняття субстанції, атрибутів та акциденції. Реальне та ідеальне буття.
- 21.Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- 22.Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, , випадковість-необхідність).
- 24.Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- 25.Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.
- 26.Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- 27.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- 28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм).
- 29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, память. Психічне та ідеальне.
- 30. Структура свідомості: її компонентний (знання; цінності, потреби; програми) та рівневий (свідоме, підсвідоме, надсвідоме) вияви.
- 31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- 32. Самосвідомість та самопізнання людини.
- 33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).
- 34. Проблема людини та специфіка її існування в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції).
- 35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- 36.Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція.
- 38.Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
- 39.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- 40.Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- 42.Класифікація та функції цінностей.
- 43. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури.
- Поняття суспільства. Структура суспільства.
- Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств.
- Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес.
- Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи.
- Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо.
- Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- 53.Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- 54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- 55.Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- 56.Елліністична філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм).
- 57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- 58.Середньовічна патристика (Бл. Аврелій Августин, східні отці церкви).
- 59.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- 60.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського.
- 61.Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- 62.Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу.
- 63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- 64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф. Бекон, т. Гоббс та д. Локк).
- 65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і т. Лейбніц).
- 66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д. Юм та д. Берклі).
- Концепції "природного права", "суспільного договору", "громадянського суспільства" та "правової держави" в філософії французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель).
- Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- 71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму.
- 74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- 75.Сучасна феноменологія та герменевтика.
- Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер.
- Загальні особливості філософії постмодернізму.
- Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Києво-Могилянська академія.
- Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).