18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сущого, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах.
Діалектика як теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення. Поняття зв'язку є одним із найважливіших у діалектиці. Поняття зв 'язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ. Для розуміння діалектики як теорії розвитку важливим є поняття взаємодія, що відображає процеси взаємовпливу різних об'єктів один на одного. Гегель стверджував, що взаємодія виступає "взаємною причинністю" взаємно зумовлених субстанцій.
У світі існують тільки речі, їхні властивості й відношення. Кожна річ| має свої властивості, котрі є її певними відношеннями з іншими речами. Річ має здатність бути самою собою й іншою, залежно від її зв'язків із| зовнішнім світом. Тобто річ виявляє свої властивості лише під час відповідного відношення до інших речей або лише через зіставлення з іншими речами. Звідси випливає висновок про філософську вагомість такої категорії, як відношення, котра характеризує взаємозалежність елементів певної системи.
Принципи діалектики
Принцип (від лат. ргіпсіріит — начало, основа) вихідна ідея, первоначало, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, котрими вона користується у своєму житті. Принципи діалектики — вихідні, об'єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні. Насамперед матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип — принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає, що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому.
Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв'язку і загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв'язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ.
Категорії діалектики
У категоріях діалектики знаходять відображення найбільш загальні суттєві ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності.
Категорії — це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об'єктивної дійсності.
У категоріях діалектики фіксується, відображається загальне в речах. Категорії є результатом дуже високого рівня процесу абстрагування. В них фіксується не просто загальне, а найзагальніше.
Історично склалися дві альтернативні концепції — метафізика і діалектика. Вони є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни; розумінням зв'язку старого і нового; механізмом переходу від старої якості до нової; спрямованістю розвитку; за розумінням суті істинного знання, суті пізнання; за стилем самого мислення, а також побудовою наукової картини світу.
Діалектика, з одного боку, виправдовує існуючі порядки, стан, речі, однак, для певних умов, для певного часу. І в цьому полягає її позитивна (стверджувальна, або "консервативна") позиція. З іншого боку, діалектика виходить з абсолютної змінності, плинності речей, станів, порядків, "ліквідації" того, що є, для розвитку того, що буде. Однак ця ліквідація, негативність не може бути абсолютною, тотальною, оскільки в такому випадку розвиток став би неможливим.
19.Проблема буття та сущого у філософії. Концепції буття.
Філософія, на відміну від буденної свідомості, порушує проблему буття свідомо, намагається з'ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення про буття називається онтологією. Термін вживається у філософії з XVII ст., хоч сама проблема буття розглядалась з часів Парменіда.
В історії філософії проблему буття вперше порушили елеати. Парменід, який вважав буття основою світу, дійшов парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття. Отже, буття з самого початку постало як загадка філософії.
У різних філософських системах поняття «буття» набувало різного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як «небуття (ніщо)» і «суще». Ніщо — це заперечення буття. Класична філософія визначала буття через протиставлення небуттю. В сучасній філософії, зокрема в екзистенціалізмі, буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють «оформлене», «обмежене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Річ, людина, атом, вітер, почуття, поняття — це суще, яке може мати буття або небуття.
Отже, виходячи з історії філософії, можна вести мову про три основні концепції буття:
— матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;
— ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);
— некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.
Матеріалістична та ідеалістична концепції тяжіють до об'єктивізму (прагнуть розглядати буття з об'єктивного погляду, з позиції близької до науки); некласична, яка в розвинутій формі представлена у феноменології та екзистенціалізмі —- до суб'єктивізму, до визначення буття через свідомість та існування людини.
Очевидно, ототожнення буття з сущим, яке було характерне для класичної філософії, вело в глухий кут, ставило людину перед дилемою вибору між матеріальним чи ідеальним сущим. І якщо одному з них приписувалось вище буття, то інше зводилось до меншовартісного буття, до небуття. Однак для людини в житті важливі як матеріальні речі, так і духовні цінності (честь, кохання). І якщо одні «люди гинуть за метал», то інші — за честь і кохання, доводячи цим, що і те й інше має для них буття.
Усе це дає підстави стверджувати про правомірність концепції, яка відрізняє буття від сущого (речі, ідеї та ін.). Буття, його модус задається сущому при включенні його в світ людини (смисловий горизонт). Реальному предмету вона задає один вид буття, числам — інший, казковим героям — ще інший. Завдяки такому підходу феноменологія відійшла від субстанційно-предметного трактування буття, за якого воно ототожнювалося з матеріальними речами чи ідеями, тобто із сущим.
- 1.Світогляд, його структура (світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- 2. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- 3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.
- 4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- 5. Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- 6. Функції (світоглядна, критична, методологічна) та методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії.
- 7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- 8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- 9. «Науки про природу» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні).
- 10. Проблема пізнання як предмет філософського аналізу
- 11.Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання.
- 13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- 14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- 16. Концепції істини у філософії.
- 17.Істина в філософії, науці та релігії.
- 18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- 20.Поняття субстанції, атрибутів та акциденції. Реальне та ідеальне буття.
- 21.Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- 22.Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, , випадковість-необхідність).
- 24.Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- 25.Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.
- 26.Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- 27.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- 28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм).
- 29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, память. Психічне та ідеальне.
- 30. Структура свідомості: її компонентний (знання; цінності, потреби; програми) та рівневий (свідоме, підсвідоме, надсвідоме) вияви.
- 31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- 32. Самосвідомість та самопізнання людини.
- 33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).
- 34. Проблема людини та специфіка її існування в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції).
- 35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- 36.Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція.
- 38.Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
- 39.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- 40.Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- 42.Класифікація та функції цінностей.
- 43. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури.
- Поняття суспільства. Структура суспільства.
- Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств.
- Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес.
- Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи.
- Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо.
- Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- 53.Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- 54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- 55.Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- 56.Елліністична філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм).
- 57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- 58.Середньовічна патристика (Бл. Аврелій Августин, східні отці церкви).
- 59.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- 60.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського.
- 61.Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- 62.Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу.
- 63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- 64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф. Бекон, т. Гоббс та д. Локк).
- 65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і т. Лейбніц).
- 66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д. Юм та д. Берклі).
- Концепції "природного права", "суспільного договору", "громадянського суспільства" та "правової держави" в філософії французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель).
- Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- 71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму.
- 74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- 75.Сучасна феноменологія та герменевтика.
- Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер.
- Загальні особливості філософії постмодернізму.
- Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Києво-Могилянська академія.
- Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).