43. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури.

Буття людини, його життєдіяльність забезпечується двома основними процесами: біологічним і культурним.

Поняття “культура” тісно співвідноситься з уявленнями про цивілізацію. Іноді “цивілізація” є синонімом терміна “культура”, але частіше їх розрізняють. Цивілізацію характеризують або як особливий етап в розвитку культури, який демонструє її видатні досягнення (появу письменства, міст, національних держав тощо), або як кінцевий момент існування будь-якої культури, який виражає її занепад, виродження. В одному тлумаченні цивілізація може виражати єдиний загальнолюдський характер, цінність усіх культур, а в іншому — поверхневий, у порівнянні з культурою, шар людського буття.

Визначальною причиною феномену кризи культури є протиріччя між стратегією розвитку матеріальної культури і своєрідністю духовних цінностей і прагнень людини. Розвиток матеріальної культури обумовлений науково-технічним прогресом, значно випереджає ріст духовної культури, все більш відділяється від духовних запитів та ідеалів людства, перетворюючись в самостійний, самодостатній процес по обслуговуванню матеріальних потреб людей. В підсумку матеріальні засоби людського життя починають переважати за своїм значенням його духовні цілі. Інтереси і надії людей зміщуються у бік “культури речей”.

Передумовою кризи сучасної культури в духовній сфері, яка виражає дану тенденцію, став розрив між двома типами мислення і ставлення до світу: технократичним і гуманітарним. Технократичний підхід орієнтується на ідею “підкорення природи”, оволодіння світом за допомогою науки і техніки, “переробки людини” на основі раціональності, переважного удосконалення її розумових здібностей та інформативності. Гуманітарний підхід зосереджується на дослідженні духовного світу людини, його ціннісних орієнтаціях, які не піддаються опису і поясненню в суворих наукових термінах.

Криза сучасної духовної культури проявилася у формуванні і створенні так званої “масової культури” — популярної, комерційної культури, яка реалізується шляхом індустрії розваг. Ця культура зачіпає примітивні людські почуття і тому відповідає посереднім смакам масової публіки. Знімаючи стреси, напруження вона одночасно стандартизує почуття і нав’язує певні стереотипи мислення.

Ще однією важливою передумовою кризи, яка торкнулася перш за все матеріальної культури, стала глобалізація процесів людської життєдіяльності, посилення загальнопланетарної єдності людства, пов’язаної з інформатизацією суспільства. Негативна сторона даної тенденції позначається терміном “глобальні проблеми сучасності” (екологічні, демографічні, політичні та інші). Вісім таких найбільш значущих проблем сформульовано видатним австрійським вченим та філософом К. Лоренцем. Він назвав їх “смертними гріхами” нашої цивілізації:

• перенаселення землі;

• руйнування природного середовища;

• прискорений розвиток техніки;

• розпещеність людини (нетерпимість до дискомфорту);

• ріст фізичної і розумової патології, що фіксується у немовлят;

• зростаюче уніфікація поглядів людей (однодумці);

• розрив з традиціями (конфлікт поколінь);

• ядерна зброя.

Мова йде не лише про занепад високої культури минулого і панування попкультури. Філософія життя бачить кризу культури в пануванні раціоналізму, науки і техніки над проявами життя. Чимало філософів говорять про неприпустимо велику владу людини над сущим, життям, що викликає такі деструктивні сили, які неможливо зупинити і які знищують саму культуру, людство, планету.

44. Поняття цінностей та їх види (культурні, духовні, соціально-політичні, інформаційні). Проблема справжніх і не справжніх цінностей.

Аксіологія (грец. ахіоз — цінність, Іо&оз — вчення) — філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей.

Кожній сфері буття людини відповідають певні ціннос­ті. До цінностей відносять передусім усе те, що природа надала в користування людині — чисте повітря, воду, ко­рисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Це — природні цінності. Негативними природними цінностями є брудне повітря, землетруси, вулкани, смерчі та інші природні явища, які завдають шкоди господарській діяльності.

Цінністю є здоровий стан організму (біологічні, віталь­ні цінності), а її антиподом — хвороба. Цінностями є пев­ні душевні стани (психічні цінності) — відчуття комфор­ту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Проти­лежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.

Соціальними цінностями є зайнятість населення, зла­года в суспільстві, порядок, мир, демократія, їм протисто­ять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.

До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеа­ли людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість) і предмети культури, в яких вони об'єкти­вувались (художні твори, релігійні, моральні і юридичні системи, наукові теорії), їх антиподами є зло, неістина, по­творне, несправедливість, гріховність і явища, в яких вони втілились.

Цінність — феномен, який об'єктивно, за своєю природою є бла­гом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.

Однак таке визначення розкриває лише один аспект цінностей — об'єктивістський. Воно не бере до уваги су­б'єкта, його свідомість. За цим визначенням, чисте повіт­ря, здоров'я є цінностями, незалежно від того, усвідомлює це людина чи ні. У суб'єктивістському аспекті цінність залежить від сві­домості суб'єкта, оскільки нею вважають лише те, що су­б'єкт цінує, чому надає значення. Тому з суб'єк­тивістської позиції, цінністю є все, що люди вибирають, чо­му свідомо надають перевагу.

Класифікація цінностей

За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні (цінності, які існують у формі речей — одяг, продукти харчування, техніка, храм, картина) і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльнос­ті матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розме­жовувати їх неможливо. Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цін­ності, які задовольняють відповідні потреби. Так, пережи­вання радості, щастя, душевного комфорту, до яких лю­дина прагне і які цінує, не належать ні до духовної, ні до матеріальної сфер. Вони є душевними, а не духовними, цінностями. Соціальні потреби також задовольняються певними цінностями — такими, як соціальна захище­ність, зайнятість, громадянське суспільство, держава, церк­ва, профспілка, партія тощо, їх також не можна однознач­но кваліфікувати як матеріальні чи духовні цінності. При цьому матеріальними цінно­стями (їх іноді називають благами) вважають економічні, технічні і вітальні (стан здоров'я, екології) цінності, які задовольняють тілесне буття людини, а духовними — релігійні (святість), моральні (добро), естетичні (прекрасне), пра­вові (справедливість), філософські (істина), політичні (бла­го суспільства) цінності, які роблять буття людини людсь­ким, гарантують її існування як духовної істоти.

Протиставлення матеріальних і духовних цінностей позбавлене сенсу, оскільки без усіх них людина не може існувати. Однак нерідко окремі люди, навіть цілі спільно­ти виявляють свою зорієнтованість переважно на матері­альні чи духовні цінності. Щодо цього простежується та­ка закономірність: чим вища моральна, правова і політич­на свідомість людей, тим вищий у них і рівень матеріальних благ.

З огляду на роль цінностей у житті людини виокрем­люють цінності-цілі і цінності-засоби. Цінностями-цілями вважають найзагальніші життєві орієнтири, які не потре­бують обґрунтування, а мають значення самі по собі, їх людина сприймає на віру, вони є очевидними для неї. Та­кими цінностями є, наприклад, істина, добро, прекрасне, жит­тя, кохання, щастя. Цінності-засоби втілюють у собі певну ситуативну мету, вони служать засобами досягнення інших, значиміших цілей. Цінності-цілі та цінності-засоби мають узгоджуватися між собою. Благородну мету, наприклад, не можна втілю­вати ницими засобами, а якщо для її утвердження потріб­ні саме такі засоби, то вона не є благородною.