55.Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.

Аристотель (384 - 322 рр. до н. е.) - найвидатніший античний філософ, енциклопедичний вчений, патріарх грецької і світової філософії, за висловлюванням Гегеля, "вчитель людства". Аристотель створив енциклопедичне філософське вчення, котре охоплювало логіку, діалектику, теорію пізнання, психологію, фізику, зоологію, політику, політичну економію, педагогіку, риторику, етику, естетику, космологію, астрономію. Будучи учнем Платона, поставив під сумнів його ідеалістичну "теорію ідей", спробу пояснити існування "світу речей" завдяки існуванню "світу ідей".

Аристотель піддав платонівське вчення про ідеї глибокій, змістовній критиці. Йому належить крилата фраза: "Хоч Платон та істина мені дорогі, однак святий обов'язок наказує віддати перевагу істині". Філософ не погоджувався з думкою Платона про те, що нібито ідеї утворюють особливий, надчуттєвий світ, котрому підпорядковується світ реальний. Аристотель був переконаний, що "ідеї" Платона не можуть існувати окремо від самих речей.

На противагу Платону, Аристотель визнавав об'єктивне існування матеріального світу. "Намагання довести, що природа існує, - смішне", бо все це "відомо само по собі". Матеріальний світ існує без втручання будь-яких вигаданих "ідей". Природа, на думку філософа, - це сукупність речей, що перебувають у вічному русі і змінах. "Я називаю матерією перший субстрат кожної речі, з якого виникає яка-небудь річ", - це Аристотель. Фактично, філософ виступив проти основних положень ідеалістичного вчення Платона.

Разом з тим, визначаючи матерію як "перший субстрат" речі, Аристотель сам відступає від істини, стверджуючи, що матерія сама по собі інертна, невиразна. Вона активна лише тоді, коли є форма. Матерія має лише можливість виявлення своєї сутності, дійсність же такого виявлення залишається лише за формою. Форма робить матерію тим, чим вона фактично є. "Форма стоїть попереду матерії, - підкреслював Аристотель, - і є щось більшою мірою існуюче". Вона визначає матерію, бо є активним, рухливим, виразним началом. "Формою усіх форм" є світовий дух, бог. У цьому виявляється непослідовність Аристотеля, його ідеалізм.

Аристотель є творцем формальної логіки, її важливих принципів (законів): принципу недопустимості суперечностей, принципу виключення третього тощо.

Аристотель один із перших розробив і застосував у пізнанні такі методи дослідження, як індукція і дедукція - рух думки від окремого до загального (індукція) і від загального до окремого (дедукція); він створив вчення про силогізми і їх правила; вперше визначив судження як форму думки, в котрій що-небудь стверджується чи заперечується; вперше здійснив класифікацію категорій логіки, визначивши десять таких категорій (сутність, якість, кількість, відношення, місце, час, простір, володіння, діяння, страждання).

Одним із найбільш цінних надбань філософії Аристотеля є його вчення про різні види (форми) руху матерії. Він розрізняв шість форм руху: виникнення, знищення, перехід з одного стану в інший, збільшення, зменшення, переміщення.

Держава, на думку філософа, є продуктом земного походження. Вона створюється задля досягнення загального блага. У своїй праці "Політика" Аристотель виділяє три правильних форми такого устрою і три неправильних. До правильних він відносить: монархію (влада одного, що переслідує загальне благо); аристократію (влада небагатьох, кращих представників, котрі здійснюють її в інтересах усіх громадян); політію (влада більшості, яку відбирають на основі певного цензу і яка переслідує загальні блага людей).

Неправильні форми державного устрою: тиранія (влада одного, який керується власною вигодою, своїми інтересами; олігархія (влада небагатьох заможних людей, певного клану, котрий переслідує тільки власну вигоду; демократія (влада більшості незаможних громадян, яка здійснюється в інтересах суто цієї більшості).