40.Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
Історична необхідність — це те, що закономірно випливає з дії об'єктивних законів розвитку суспільства. Вона впливає на дії, вчинки людей, які, в свою чергу, зворотно впливають (як позитивно, так і негативно) на цю необхідність. Тим самим людина (суспільство) відкриває шляхи для розширення своєї свободи.
Свобода є продуктом історичного розвитку людства. Свобода людини, як підкреслював Ф.Енгельс, полягає не в уявній незалежності від законів природи й суспільства, а в пізнанні їх та вмінні використовувати у своїй діяльності.
У живій і неживій природі немає прикладів абсолютної свободи, свободи від усього, від будь-якої залежності. Абсолютна свобода неможлива не тільки тому, що людина включена у всезагальні зв'язки з природою і суспільством, а ще й тому, що завжди обмеженими є її власні можливості. Природні й соціальні умови завжди обмежували і будуть обмежувати свободу особи. Але можливості останньої постійно розширюються. Людина не може бути повністю незалежною від зовнішніх природних і суспільних умов. Це означає, що вона завжди має лише відносну свободу. При цьому, зрозуміло, рівень її свободи залежить від міри свободи суспільства, в якому вона живе.
Для пояснення смислу поняття «свобода» необхідно усвідомити, що її суть полягає у здатності людини діяти з власної волі, не де термінуючись обставинами. Свободі протистоїть необхідність, власне свобода полягає у здатності діяти попри необхідність. Свобода, також, є свободою обирати серед можливих варіантів. Варто пояснити, що свобода є підставою моральності, адже бути моральним неможливо при відсутності свободи. Так само потребує пояснень зв’язок свободи та відповідальності. Окремо треба пояснити як в історії філософії поділяли проблему свободи на: «свободу від» та «свободу для». Перша – негативна, вона означала прагнення звільнитися від зовнішньої необхідності. Друга – позитивна, вона передбачає опору на внутрішню необхідність совісті чи переконань.
На мою думку, особистість дійсно відіграє важливу роль в історії. Приклад: з 1648 по 1676 роки тривала Національна революція українського народу. Почав її справді видатний син українського народу Богдан Хмельницький, і під його проводом українці здобули ряд яскравих перемог. Однак після його смерті у 1657 році ситуація змінилася - не знайшлося людини, яка б могла гідно продовжити справу Хмельницького. З іншого боку, Хмельницький діяв не сам - за ним стояв майже весь український народ. Отже, правий і Х. Ортега-і-Гассет, що наголошував на значенні мас в історії. Тому саме спільні дії сильних особистостей і народу зумовлюють прогрес людства.
41.Філософське поняття, зміст, функції та форми культури. Поняття культури. Слово “культура” похідне від латинського “cultura” (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні – “освіченість”, “вихованість”.
До основних концепцій походження культури відносять: діяльнісну – культура як процес і результат людської діяльності; ціннісну – культура розуміється як система цінностей, їх набуток; теологічну, пов’язану з релігійним трактуванням походження культури; ігрову, адже гра є різновидом людської діяльності. Стосовно визначення поняття культура можна констатувати найрізноманітніші підходи, яких у літературі величезна кількість. Адже до вивчення явищ культури звертаються такі науки, як археологія, етнографія, соціологія, етика, естетика, історія. Сьогодні налічується близько 500 визначень культури.
Емпіричний, описовий підхід, згідно до якого культура є сукупністю, результатом всієї людської діяльності, тобто сумою всіх речей і цінностей, з яких складається цей результат
Діяльнісний підхід розглядає культуру як специфічно людський спосіб діяльності, “позабіологічний” за своєю сутністю. Але культура є не самою діяльністю, а тим способом, яким здійснюється ця діяльність. Саме діяльнісний підхід до розуміння культури починає переважати у сучасній науковій літературі.
Культура- сукупність матеріальних, практичних і духовних надбань суспільства які відображають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, знаходять відображення у її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках. У вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства.
Функції культури. гуманістична, людино-творча сутність культури розкривається через пізнання її соціальних функцій. - Пізнавальна функція культури полягає в тому, що культура дає можливість людині краще й глибше пізнати оточуючий її світ, себе і суспільство. Це втілюється в таких елементах культури, як знання, трудові навички, звичаї, і закони логіки тощо.
- Суспільно-перетворююча функція культури визначається тим, що культура слугує цілям перетворення природи, суспільства і людини. Вона є знаряддям перетворюючої діяльності людей в інтересах задоволення всезростаючих потреб суспільства. Здійсненню цієї функції сприяють засоби праці, наукові дослідження та багато інших форм і продуктів творчих зусиль людини. Виховна і нормативна функція культури заключається у формуванні певного типу особистості, а також у регулюванні поведінки людей через систему норм і правил, у відповідності до вимог суспільства.
- Комунікативна функція пов’язана з тим, що культура є засобом спілкування між людьми, обміну інформацією, матеріальними цінностями.
- Ціннісно-орієнтаційна функція реалізується через систему цінностей і норм, які є регулятором суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на кожному етапі розвитку суспільства. - інтегративна функція культури проявляється у здатності об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної орієнтації, національної чи расової приналежності, а народи – у світову цивілізацію.
Матеріальна культура— перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Сюди включається також необхідний і достатній набір технологій для збереження і розвитку цього середовища. Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення.
Матеріальна культура включає в себе такі елементи, як породи тварин і сорти рослин, ґрунти і природні речовини (ресурси), які зазнали обробки. До матеріальну культуру входять також: # будівлі і споруди, # інструменти та обладнання для будь-яких видів діяльності, # шляхи повідомлення і засоби транспорту, # зв'язок і засоби зв'язку, # технології.
Духовна культура - продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура - це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.
Завдяки закріпленню в знаках, символах, організаційних формах, комп'ютерній техніці, духовна культура стає відносно самостійною від свого творця, людини. У ній об'єктивуються і виділяються особливі сфери духовної творчості. Духовне і духовно-практичне освоєння всієї реальності оформлюється в філософії, мистецтві, різноманітних науках. Духовно-практичне освоєння (включаючи регулювання) суспільного життя здійснюється в політиці, праві, моралі. Універсальні духовні функції, як світоглядні, так і нормативно-регулятивні, виконують міф і релігія. У майбутньому, можливо, відбудуться революційні зміни духовної культури у зв'язку з розвитком екологічної свідомості і освоєнням космосу.
- 1.Світогляд, його структура (світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- 2. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- 3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.
- 4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- 5. Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- 6. Функції (світоглядна, критична, методологічна) та методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії.
- 7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- 8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- 9. «Науки про природу» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні).
- 10. Проблема пізнання як предмет філософського аналізу
- 11.Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання.
- 13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- 14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- 16. Концепції істини у філософії.
- 17.Істина в філософії, науці та релігії.
- 18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- 20.Поняття субстанції, атрибутів та акциденції. Реальне та ідеальне буття.
- 21.Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- 22.Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, , випадковість-необхідність).
- 24.Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- 25.Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.
- 26.Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- 27.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- 28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм).
- 29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, память. Психічне та ідеальне.
- 30. Структура свідомості: її компонентний (знання; цінності, потреби; програми) та рівневий (свідоме, підсвідоме, надсвідоме) вияви.
- 31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- 32. Самосвідомість та самопізнання людини.
- 33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).
- 34. Проблема людини та специфіка її існування в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції).
- 35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- 36.Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція.
- 38.Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
- 39.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- 40.Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- 42.Класифікація та функції цінностей.
- 43. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури.
- Поняття суспільства. Структура суспільства.
- Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств.
- Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес.
- Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи.
- Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо.
- Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- 53.Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- 54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- 55.Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- 56.Елліністична філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм).
- 57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- 58.Середньовічна патристика (Бл. Аврелій Августин, східні отці церкви).
- 59.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- 60.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського.
- 61.Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- 62.Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу.
- 63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- 64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф. Бекон, т. Гоббс та д. Локк).
- 65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і т. Лейбніц).
- 66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д. Юм та д. Берклі).
- Концепції "природного права", "суспільного договору", "громадянського суспільства" та "правової держави" в філософії французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель).
- Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- 71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму.
- 74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- 75.Сучасна феноменологія та герменевтика.
- Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер.
- Загальні особливості філософії постмодернізму.
- Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Києво-Могилянська академія.
- Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).