17.Істина в філософії, науці та релігії.
Питання визначення істини є одним із найважливіших в філософії з давніх часів. В Стародавній Греції поняття істини введено Парменідом як протиставлення думці. Пізніше вчення про істину розроблялося Платоном і Аристотелем. Ґаутама Будда закликав «зберігати істину в собі, як єдиний світоч»[1]HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0"[9], а «чотири шляхетних істини» були покладені в основу буддистського світогляду.
Класична філософія . У класичній філософії, оформляється дві альтернативні парадигми трактування істини — одна з них ґрунтується на принципі кореспонденції як відповідності знання об'єктивному стану справ предметного світу (Аристотель, Ф. Бекон, Спіноза, Дідро, Гельвеція, Гольбах, Фейєрбах та ін), інша — на принципі когеренціі як відповідності знання іманентним характеристикам ідеальної сфери.
Некласична філософія
В некласичній філософії істина позбавлена об'єктивного статусу й мислиться як форма психічного стану особистості (К'єркеґор), як цінність, що «не існує, але значить» (Ріккерт й у цілому баденська школа неокантіанства), феномен метамови формалізованих систем (Тарський), спекулятивний ідеальний конструкт (Н.Гартман) тощо.
Постмодерна філософія уникає формулювання проблеми істини взагалі, оскільки в якості єдиної й граничної предметності в постмодернізмі виступає текст, що розглядається як самодостатня реальність, співвіднесення якої до реальності об'єктивної не є актуальним .
Постмодернізм. Істина розглядається як «сукупність правил, відповідно до яких істинне відокремлюють від помилкового й зв'язують із істинним специфічні ефекти влади» (Фуко).
Релігія та істина. Питаннями пов'язаними з пошуком істини, розумінням буття так чи інакше займаються всі відомі віровчення (християнство, мусульманство, юдаїзм, буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, тенгріанство, діалектичний матеріалізм, язичництво і т. д.).Християнство ототожнює істину з особою Сина Божого — Ісуса Христа. Протиставлення істини брехні, як божественного диявольському прослідковується і в інших епізодах євангелія. В більшості східних релігій, зокрема в індуїзмі та буддизмі при всій їх різноманітності істина розуміється як слово Учителя, що вказує вірний шлях до спасіння. Якщо наявність душі заперечується (буддизм) або ставиться під питання (давньокитайська традиція), то істина — це подолання ілюзії на користь справжнього образу дійсності, або шлях відновлення світової гармонії, наприклад, через шанування традицій в (конфуціанстві), законів Імперії (легізму) та ін. Таким чином, у вченнях Далекого Сходу істина розуміється як рятівне Знання]. В юдаїзмі істина − розуміється як вірність заповідям, які були передані «від Бога» і викладені в Талмуді. Таким чином, в юдаїзмі і ісламі істина − це рятівний Закон. Попри різний підхід до наукового і релігійного розуміння істини, на думку Фоми Аквінського ці підходи не є взаємовиключними. Фома Аквінський розглядає наукові істини як «істини розуму», а християнські істини як «істинами одкоровення», проте обидві вони на думку філософа походять від Бога, а відтак і не можуть суперечити одна одній. Ставлячи істину одкровення вище істини розуму, саме Аквінський однак сформулював поняття істини як «відповідність речі та інтелекту» і вважав задачею філософії логічне пояснення божественних істин.
Наука та істина
З одного боку, істина постає як мета наукового пізнання, а з іншого — самостійна цінність, що забезпечує принципову можливість наукового знання збігатися з об'єктивною реальністю. Сама наука являє при цьому безмежний процес їх досягнення, рух від знання обмеженого, приблизного до все більш загального, глибокого і точного. Говорячи про наукове пізнання, розрізняють абсолютну і відносну істини, що є складовими об'єктивної істини. Абсолютним вважається таке знання, яке повністю вичерпує предмет і не може бути спростоване при подальшому розвитку пізнання. Натомість відносна істина відображає об'єкт не повністю, а у відомих межах, умовах, відносинах, які постійно змінюються і розвиваються. Розвиток науки таким чином являє собою постійний рух до оволодіння абсолютною істиною. В той же час абсолютизація відносної істини може ввести науковця в оману
- 1.Світогляд, його структура (світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- 2. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- 3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.
- 4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- 5. Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- 6. Функції (світоглядна, критична, методологічна) та методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії.
- 7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- 8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- 9. «Науки про природу» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні).
- 10. Проблема пізнання як предмет філософського аналізу
- 11.Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання.
- 13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- 14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- 16. Концепції істини у філософії.
- 17.Істина в філософії, науці та релігії.
- 18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- 20.Поняття субстанції, атрибутів та акциденції. Реальне та ідеальне буття.
- 21.Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- 22.Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, , випадковість-необхідність).
- 24.Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- 25.Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.
- 26.Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- 27.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- 28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм).
- 29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, память. Психічне та ідеальне.
- 30. Структура свідомості: її компонентний (знання; цінності, потреби; програми) та рівневий (свідоме, підсвідоме, надсвідоме) вияви.
- 31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- 32. Самосвідомість та самопізнання людини.
- 33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).
- 34. Проблема людини та специфіка її існування в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції).
- 35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- 36.Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція.
- 38.Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
- 39.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- 40.Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- 42.Класифікація та функції цінностей.
- 43. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури.
- Поняття суспільства. Структура суспільства.
- Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств.
- Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес.
- Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи.
- Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо.
- Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- 53.Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- 54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- 55.Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- 56.Елліністична філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм).
- 57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- 58.Середньовічна патристика (Бл. Аврелій Августин, східні отці церкви).
- 59.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- 60.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського.
- 61.Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- 62.Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу.
- 63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- 64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф. Бекон, т. Гоббс та д. Локк).
- 65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і т. Лейбніц).
- 66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д. Юм та д. Берклі).
- Концепції "природного права", "суспільного договору", "громадянського суспільства" та "правової держави" в філософії французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель).
- Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- 71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму.
- 74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- 75.Сучасна феноменологія та герменевтика.
- Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер.
- Загальні особливості філософії постмодернізму.
- Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Києво-Могилянська академія.
- Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).