logo
Шпори з філософії

53.Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.

Сократ зробив спробу відновити загальне у сфері, від­критій самими ж софістами — в людській суб'єктивності. Але якщо софісти зупинилися на рівні чуттєвості, яка за природою є неусталеною (звідси їх релятивізм і скепти­цизм), то Сократ відкрив сферу розуму, в якій відношен­ня між поняттями регулюються логікою. Поняття і логіка значно надійніша опора для істини, ніж чуттєвість. Мож­на як завгодно розходитись в естетичних смаках, дискуту­вати щодо моральної і правової оцінки певного вчинку, але дійти згоди у тлумаченні ідеї прекрасного, добра і спра­ведливого. Наприклад, математичні істини, здобуті саме на цьому шляху, не викликають сумніву. Зусиллями Сократа та його послідовників вдалося подолати релятивізм і су­б'єктивізм софістів, повернути всезагальне, ідеї на їх за­конне місце у філософії.

Заслугою Сократа, Платона та Арістотеля перед філо­софією є те, що вони відкрили і почали досліджувати те­оретичне мислення — сферу всезагальних ідей. Вони за­початкували аналіз ідей, категорій, законів логіки. Сок­рат першим звернув увагу на поняття, зробив їх предметом дослідження, порушив проблему їх тлумачення та родо-видової субординації. Цю проблему невдовзі було розви­нуто Платоном у вченні про загальні ідеї та систематизо­вано Арістотелем у вченні про категорії та логіку. Сократ започаткував традицію теоретичного мислення, вищим здо­бутком якої у сфері давньогрецької науки стала геометрія Евкліда. Проголосивши предметом філософії сферу ідей, Сократ остаточно відірвав філософію від буденної свідо­мості, в полон якої вона час від часу потрапляла в досокра-тівську епоху.

Сократ — своєрідна фігура в давньогрецькій філосо­фії. За переказами, він був неписьменний, не залишив написаних творів. Про його погляди можна дізнатись з творів Платона, в яких Сократ виведений як один з учас­ників філософської дискусії. Будучи учнем софістів, він не без їх впливу проголосив вищою мудрістю пізнання самого себе, а мудрість — найвищою доброчесністю лю­дини. Моральні пороки Сократ пояснював незнанням. Як­що людина знає, що таке добро, вона не вчинить всупереч йому. Знання фігурує в нього (як і в Конфуція) джерелом моральної досконалості людини. Всупереч релятивізму со­фістів він опирав моральні цінності на розум, через розум обґрунтовував їхню вічність і незмінність.

Обґрунтування розумом моральності було великим кро­ком уперед. Проте такий підхід ставив під сумнів свя­тість традиційних норм, оскільки традиції, звичаєві нор­ми, піддаш критиці розуму, втрачають свою беззастереж­ність і святість. Цим Сократ дуже нагадував афінянам софістів. За це нібито руйнування традиційних норм афі­няни засудили Сократа до страти. Він помер, випивши чашу з отрутою, хоча мав змогу втекти з Афін.

Особливе значення Сократ додавав пізнанню сутності чесноти.  Моральна людина повинна знати, що така чеснота. Мораль і знання зцього погляду збігаються; для того, щоб бути добродійним, необхідно знати чеснота як таку, як "загальне", що служить основний усіх приватних чеснот.