32. Самосвідомість та самопізнання людини.

Самосвідомість розуміється як відношення до дійсності, тобто зводиться до гносеологічний, пізнавальному відношенню. Самосвідомість - настільки очевидне для кожного з нас явище, що факт його існування не викликає жодних сумнівів.  Свідомість є усвідомлене буття, воно виявляється в системі соціальних зв'язків і відносин, в які втягується і в яких діє людина.  Практика свідомості є процес оволодіння свідомістю, подолання повної поглиненості поточним процесом життя, заняття позиції над нею. Практика свідомості перетворить буттєво свідомість в рефлексію або в рефлексивне свідомість.  Необхідною і першим етапом у становленні рефлексивного свідомості є самосвідомість, чи свідомість самості. Самосвідомість як усвідомлення себе в залежності від цілей і завдань, що стоять перед людиною, може приймати різні форми і виявлятися як самопізнання, як самооцінка, як самоконтроль, як самоприйняття.  Націленість людини на пізнання своїх фізичних, душевних, духовних можливостей і якостей, свого місця серед інших людей складає сутність самопізнання. Самопізнання здійснюється:

• в аналізі результатів власної діяльності, своєї поведінки, спілкування та взаємовідносин з іншими за допомогою зіставлення цих результатів з вже існуючими нормативами.

• при усвідомленні ставлення інших до мене (оцінок результатів моєї діяльності, вчинків, рис характеру, рівня розвитку здібностей, якостей моєї особи).

• самопізнання відбувається в самоспостереження своїх станів, переживань, думок, в аналізі мотивів вчинків і т.п. Самоспостереження може відбуватися як по ходу здійснення діяльності або спілкування з іншими, так і після цього, за відновлення в пам'яті минулого.\

Самопізнання є основою розвитку постійного самоконтролю і саморегуляції людини. Самоконтроль проявляється в усвідомленні і оцінці суб'єктом власних дій, психічних станів, у регуляції їх протікання на основі вимог і норм діяльності, поведінки, спілкування.