74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
Екзистенціальна філософія на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця у світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль. В наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямом гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: у Німеччині - Мартін Хайдеггер (1889-1976), Карл Ясперс (1883-1969); у Франції - Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альберт Камю (1913-1960), Габріель Марсель (1889-1973), Моріс Мерло-Понті (1908-1961), Сімона де Бовуар (1915-1986); в Іспанії - Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955); в Італії − Ніколо Аббаньяно (1901-1977); у Сенегалі − Леопольд Сенгор (1906 р. н.), засновник оригінального екзистенціалістського вчення, поширеного в Екваторіальній Африці та на островах Карибського моря. Послідовники екзистенціалізму є також у США (У. Баррет), Японії (Нісіда, Васудоі), в арабських країнах (Абд-аль-Рахман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф-аль-Ханж) та ін.
Екзистенція, вважали Хайдеггер і Сартр, є буттям, яке спрямоване у «ніщо» і яке усвідомлює свою скінченність. Визначаючи екзистенцію через її скінченність, екзистенціалісти тлумачать її як «часовість», реальною точкою - відрахунку якої є смерть. Тому саме час, вважає Хайдеггер, є найсуттєвішою характеристикою буття.
Три форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) є трьома структурними елементами існування. Людині притаманне дійсне існування у тому випадку, коли панівною формою є майбутнє, а перевага сучасного призводить до розчинення у світі. Специфічність екзистенції розкривається через неповторність, унікальність людської особи, що знаходить своє безпосереднє втілення у цілях, задумах, проектах, звернених у майбутнє. Отже, специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній «націленості» на майбутнє.
Крім того, слід усвідомити, що ще одним важливим визначенням екзистенції є трансцендування, тобто вихід за свої межі. К. Ясперс визначає екзистенціалізм як філософію буття людини, яка виходить за межі людини. Проте поняття «трансцендентне» розглядається представниками екзистенціалізму неоднозначне. На думку Сартра і Камю, трансценденція є «ніщо», яке виступає як найглибша таємниця екзистенції. А Ясперс і Марсель визнають реальність трансцендентною, пов'язуючи з цим життя і долю людини.
Таке неоднозначне тлумачення трансцендентного дає змогу виділити два основних напрями в екзистенціалізмі: релігійний (Г. Марсель, К. Ясперс) та атеїстичний (Ж.-П. Сартр, А. Камю). Перший закликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, що зробить можливим досягнення нового, «трансцендентного» виміру буття. Самозаглиблення, як стверджують представники релігійного екзистенціалізму, є розширенням лише індивідуального «Я», тому що у цьому процесі підривається егоїстична замкнутість і відкриваються горизонти зв'язку зі своєю епохою і вічністю. Атеїстичний екзистенціалізм, на думку Ж.-П. Сартра, є значно послідовнішим. Він учить, що навіть коли Бога немає, все ж є принаймні одне буття, в якому існування передує сутності, буття, яке існує до свого визначення за допомогою понять. Таким буттям є людина, людська реальність. За Ж.-П. Сартром, людина спочатку існує, зустрічається, з'являється у світі й лише потім вона визначається. А далі він робить висновок, що екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування. У цьому суть основного принципу екзистенціалізму, з якого випливають важливі наслідки: немає заданої людської природи, ніяка зовнішня сила, крім самого індивіда, не може зробити його людиною. Тим самим екзистенціалізм проводить важливу ідею індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею та іншими людьми.
- 1.Світогляд, його структура (світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- 2. Міфологія і релігія як історичні типи світогляду.
- 3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку.
- 4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- 5. Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- 6. Функції (світоглядна, критична, методологічна) та методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії.
- 7.Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- 8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- 9. «Науки про природу» (точні, природничі) та «науки про дух» (гуманітарні, суспільні).
- 10. Проблема пізнання як предмет філософського аналізу
- 11.Структура пізнання (предмет, суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання.
- 13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація)
- 14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- 16. Концепції істини у філософії.
- 17.Істина в філософії, науці та релігії.
- 18.Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- 20.Поняття субстанції, атрибутів та акциденції. Реальне та ідеальне буття.
- 21.Філософське поняття світу. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.
- 22.Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, , випадковість-необхідність).
- 24.Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- 25.Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.
- 26.Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- 27.Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення і розвитку свідомості.
- 28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм).
- 29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, память. Психічне та ідеальне.
- 30. Структура свідомості: її компонентний (знання; цінності, потреби; програми) та рівневий (свідоме, підсвідоме, надсвідоме) вияви.
- 31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- 32. Самосвідомість та самопізнання людини.
- 33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).
- 34. Проблема людини та специфіка її існування в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції).
- 35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- 36.Специфіка людського існування. Людська сутність та екзистенція.
- 38.Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
- 39.Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- 40.Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- 42.Класифікація та функції цінностей.
- 43. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури.
- Поняття суспільства. Структура суспільства.
- Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільств.
- Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес.
- Проблема періодизації людської історії: формаційний, цивілізаційний підходи.
- Сучасні глобальні проблеми людства: екологічна, економічна, демографічна тощо.
- Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- 53.Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- 54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- 55.Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- 56.Елліністична філософії (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм).
- 57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- 58.Середньовічна патристика (Бл. Аврелій Августин, східні отці церкви).
- 59.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- 60.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського.
- 61.Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- 62.Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу.
- 63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.
- 64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф. Бекон, т. Гоббс та д. Локк).
- 65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і т. Лейбніц).
- 66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д. Юм та д. Берклі).
- Концепції "природного права", "суспільного договору", "громадянського суспільства" та "правової держави" в філософії французького Просвітництва (ж.Ж. Руссо, ш. Монтеск’є).
- Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель).
- Гносеологічні та етичні погляди і. Канта.
- Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- 71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму.
- 74.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- 75.Сучасна феноменологія та герменевтика.
- Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер.
- Загальні особливості філософії постмодернізму.
- Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Києво-Могилянська академія.
- Філософія української національної ідеї (м. Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, в. Липинський).