37. Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.

Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграла Кисво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. Довгий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу праць грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалась 2–3 роки, причому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів, як античності, середньовіччя, так і Нового часу. Серед діячів Академії XVII–XVIII ст. провідне місце в розвитку філософської думки посідали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, І. Галятовський, С. Яворський, Г. Бужинський, Ф. Прокопович, Л. Барановський та ін.

Києво-Могилянська академія.

Важливу роль у розвитку освіти, культури в Україні тоді відіграли друкарні, що ставали, по суті, самостійними науковими центрами. Найбільшими з друкарень тоді вважались Київська, Чернігівська та Львівська. Активізується розвиток живопису, архітектури, музики.

Головним центром науки та культури Правобережжя України після закриття Острожської колегії стала відкрита в 1639 році вища Києво-Могилянська колегія, пізніше, в 1701 році, перетворена в Київсько-Могилянську академію. Засновник академії — настоятель Печерської лаври Петро Семенович Могила. Тривалість навчання у академії до 12 років. У ній вивчалось більше 20 різних галузей знань, у тому числі й філософія. Особливе місце у навчанні відводилось латинській мові, а не грецькій, як раніше. Латинь — необхідна для практичного життя в умовах польської гегемонії в Україні. З вивченням латині в Києво-Могилянській академії зв'язано більш ґрунтовне освоєння творів філософів античності, Середньовіччя, Відродження та пізніший період, що в певній мірі зумовило піднесення української філософської думки.

Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль в історії філософської освіти не тільки в Україні, але й всієї Росії, дала в XVI — XIX ст. професорів майже усім російським університетам. Найвидатнішим представником гуманітарної думки є самобутній філософ Григорій Сковорода, який закінчив курс навчання в академії, зберіг добрі, теплі враження про неї та її професорів. Відомі вчені, вихідці з Києво-Могилянської академії, Феофан Прокопович та Стефан Яворський, очолювали «наукову дружину» російського царя Петра Першого. Стефан Яворський став місцеблюстителем патріаршого престолу, а Феофан Прокопович — главою священного Синоду. Філософські курси, що читались в академії, мали теологічний та схоластичний характер, традиційно розбивались на три частини: логіку, фізику, метафізику. Зміст курсів до кінця XVIII ст. переважно арістотелівський. Пізніше до академії прийшло нове віяння — вплив одного з найрадикальніших послідовників Декарта — Пурхоція, підручником якого і користувались в академії. Поступово, всупереч вихідним теологічним настановам, на філософських курсах академії пробиває шлях певна матеріалістична тенденція, що виражалась у алегоричному тлумаченні Біблії, деїзму та пантеїзму. Феофан Прокопович у філософському курсі пропагував матеріалістичні ідеї Бекона, Декарта, Спінози, системи Галілея та Коперніка.

В епоху Просвітництва в Україні виникають колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові та інших місцях, що сприяло поширенню знань.

Епоха зрілого Просвітництва припадає на другу половину XVIII ст. і характеризується особливостями: по-перше, розвивається ідея про позастанову цінність людини; по-друге, пробуджується самосвідомість та гідність особи; по-третє, розвивається почуття патріотизму, переживання за долю України. Ці особливості свідчать про те, що в епоху зрілого Просвітництва проблема науки віддає перевагу проблемі людини. Підтвердженням є хоча б той факт, що в першій половині XVIII ст. у курсах філософії Києво-Могилянської академії появляються спеціальні розділи етики. Етика — це вчення про мораль, про правила та норми поведінки людини, про обов'язки людини у ставленні одна до одної, до Батьківщини, до держави. Тоді ж етика стає самостійною галуззю знань у філософській думці. В творах києво-могилянців з питань етики стверджується, що етика — вчення про людину, її ставлення до природи та суспільства, розуміння нею земного призначення.

Гуманістичні ідеї розкріпачення особи, утвердження гідності людини стали визначними в лекціях професорів Києво-Могилянської академії. Етика стала важливим знаряддям формування свободи особи. У філософських курсах академії чітко простежується думка про те, що пізнання законів природи дає хоча і не універсальну, але реальну силу в світі. Етика в академії бере на себе обов'язки вести людину до морального вдосконалення та земного блага. Знання стає вищим етичним принципом, який визнає призначення людини.