19 Вчення Платона.

Платон — син афінського громадянина. Справжнє ім'я Платона — Арістокл. За юних літ Платон — дуже красивий, фізично розвинений, здобував перемоги на олімпійських іграх. Звідси прізвисько Платон, тобто широкоплечий. Та Платон відомий не тільки фізичною силою, але й знаннями, літературними здібностями. Після смерті Сократа, в саду, присвяченому напівбогу Академу, Платон засновує філософську школу — Академію, що стає центром античного ідеалізму. Платон залишив велику філософську спадщину.

У чому ж суть філософської концепції Платона? За переконаннями Платон — об'єктивний ідеаліст. Навколишній матеріальний світ, на думку Платона, є лише тінню і утворений від світу ідей, тобто матеріальний світ вторинний. Усі явища і речі матеріального світу виникають і гинуть (і тому не можуть стати справжніми або сущими), а ідеї є незмінними, нерухомими та вічними. Багато уваги Платон

приділяє і питанню класифікації ідей. Вище аніж усі ідеї, на думку Платона, стоять ідеї краси і добра.

Творчість визначного філософа Стародавньої Греції Платона велика і різноманітна. Соціально-політичні проблеми найповніше вирішуються в працях «Політика», «Держава», «Закони». Держава забезпечує задовольняння природних потреб людей, і тому в сучасній державі люди діляться на верстви, спільності, групи відповідно особливостям їх душі. Існують і різні недосконалі, правильні і неправильні форми державного ладу. Правильними формами державного ладу Платон вважає монархію і аристократію тому, що законні, і їх діяльність спрямована на досягнення у суспільстві благ та злагоди. Неправильні форми політичного устрою держави: тімократія (панування честолюбців і користолюбців, що прагнуть до наживи і збагачення), олігархія (панування купки багатіїв — марнотратців, злодіїв, майстрів темних справ, здатних на злочини заради користі людей, які не займаються своїми справами), демократія — влада більшості, що може бути законною і незаконною, якщо демос — народ — силою захопить владу, а тиранія — влада однієї особи над усіма. Тиран приходить до влади на хвилі лицемірного популізму: всім посміхається, всіх обіймає, звільняє від боргів, роздає землю, а трохи пізніше знищує декого з тих, хто виступає проти тирана або засуджує дії.

Платон правильним і неправильним формам державного устрою протиставляє ідеальну державу, що здатна реалізувати основний принцип життя: справедливість та благо (у його розумінні) для кожного члена суспільства. Держава Платона — це ідеалізація афінського кастового устрою. Суть полягає в поділі громадян на три стани: філософів-правителів, стражів і безпосередніх виробників — землеробів та ремісників. Кожний стан має займатися тим, на що здатний, і не втручатися в справи інших станів. Гармонічне ієрархічне поєднання, доповнюючи один одного, діяльність станів на основі внутрішніх якостей кожного з них, створює ідеальний державний устрій. Звичайно ж, залучення філософів до управління ґрунтується, насамперед, на тій основі, що філософи за духовним складом і родом діяльності найбільш далекі від мирських спокус. Суть політичного мистецтва полягає в умінні розумно організувати і вести загальнодержавне суспільне життя. 

Платон (427–347 pp. до н. е.) зробив спробу дати відповідь на питання про походження та знаходження загальних понять. Він вважав, що ідеї (загальні поняття) – це ідеальні зразки або моделі існування всього реального світу, чуттєвого розмаїття речей. Вони існують самостійно в особливому світі, який відділений від природного та соціального буття. Всі конкретні речі і люди існують в силу причетності до ідей, які знаходяться в потойбічному світі. Реальний чуттєвий світ є блідою копією світу ідей.

Концепція Платона – це класичний варіант об'єктивного ідеалізму, на який орієнтувалося багато філософів на наступному двотисячолітньому шляху розвитку філософії.

Платон розробив філософську систему, в якій відобразилися типові уявлення епохи про взаємини людини та світу. Згідно з його твердженням, світ – це всезагальний космос, він – завершений, цілісний, гармонійний. У ньому є місце і суспільному життю людей, і кожній людській істоті. При цьому існує певна аналогія, подібність основних структур світу: космосу, держави, людської душі. Будова всіх їх троїста:

– в космосі – це, по-перше, вищий вічний світ ідей (першообрази чуттєвих речей); по-друге, душа світу (те, що об'єднує світ чуттєвих речей); по-третє, тілесний світ чуттєвих речей;

– в державі – це ієрархія трьох станів: філософи – правителі, воїни – стражники, вільні трудівники (землероби і ремісники);

– в людині – це розумна, шалена (афектна) і пожадлива (хтива) душа.

Платон розглядає людину як єдність душі і тіла. Людська душа безсмертна, причому до народження людини вона перебувала в потойбічному світі і спостерігала блискучий світ вічних ідей. Тому в земному житті душі людини виявляється можливим осягнення ідей як пригадування того, що бачилося раніше. Тілесне начало має специфічно людські ознаки: людина є "...істота безкрила, двонога, з плоскими нігтями єдина з істот, що здатна до сприйняття знань, які ґрунтуються на "міркуваннях" .

Тут підкреслюються дві специфічні ознаки людини – і фізичного, і духовного порядку. Сутність людини не зводиться до якоїсь однієї ознаки.

Цікавими є думки Платона стосовно походження та устрою держави. Держава, за Платоном, з'являється як результат властивих від народження людям потреб і самі стани (класи) держави виникають в результаті розвитку природних потреб людини. На його думку, суспільство складається з трьох станів: філософів, які на основі споглядання ідей управляють всією державою; воїнів, основним завданням яких є охорона держави від внутрішніх та зовнішніх ворогів; робітників (землеробів і ремісників), які підтримують державу матеріально.

Платон вважає, що може існувати три основних форми правління – монархія, аристократія і демократія. Кожна із них поділяється ще на дві:

– монархія – влада одного, може бути законною (цар) або насильницькою (тиран);

– аристократія – влада небагатьох, може бути владою кращих або гірших (олігархія);

– демократія – влада всіх, може бути законною або беззаконною (насильницькою).

Всі шість форм державної влади Платон піддає жорсткій критиці. Найгіршими він вважає демократію, олігархію і тиранію і будує власний зразок державного устрою. Створений ним утопічний плав державного і суспільного устрою в історії філософії отримав назву "ідеальної держави Платона".

"Ідеальна держава" – це рабовласницька аристократична республіка або монархія. Платон прагне теоретично обґрунтувати аристократичну форму рабовласницької держави. Він робить спробу розробити засоби, за допомогою яких можна було б втілити ідеальну державу в життя: необхідно встановити спільність дружин та дітей воїнів (стражів), позбавити їх власності, з дитинства виховувати в них військову доблесть; на чолі держави мають стояти філософи, які від природи здатні пізнавати буття та істину, досягти ідеї блага, яка, знаходячись за межами буття, так само сяє в світі ідей (і осягається розумом), як у світі видимому – сонце.