42. Філософія Фіхте.
Значне місце в розвитку німецької класичної філософії Слід Йоганну Готлібу Фіхте (762—84). У філософії И. Канта він намагався усунути ідею предметів самих по собі і діалектично вивести весь зміст знання, тобто теорію і практику, з діяльності нашого Я. Фіхте вказав на протиріччя поняття “предмета самого по собі”, тобто “речі в собі”, — непізнаваної, що не впливає на світ явищ і в той же час укладає в собі причину явищ.
Усунувши це протиріччя, Фіхте прагнув перетворити критичний метод Канта в суб'єктивний ідеалізм, подібний ідеями Дж. Берклі. Для Фіхте справжня реальність — єдність суб'єкта й об'єкта; світ — це “суб'єкт - об'єкт, причому ведучу роль грає суб'єкт”. Фіхте конструює “суб'єктивний суб'єкт - об'єкт”. Спираючи на життєвий щоденний досвід людини, Фіхте пропонує відрізнити і протиставити реальна подія уявлюваному, існуючому лише у свідомості. Згідно Фіхте, увага свідомості може зайняти і факт, що вже зникли з безпосереднього споглядання, що був у минулому і тим самим? відбитий. Оскільки і при спостереженні реальної події; і при спогаді минулих дій у людини однаково проходить, зникає частина життя, частина часу, те Фіхте думає можливим обох явищ — уявлюване і реально існуюче — оголосити однаково реальними. А де ж критерій такої реальності? У суб'єкті — відповідає Фіхте. Отут мимоволі пригадуються слова Ф.И. Тютчева:
ПРО, нашої думки зваба, Ти, людське Я.
Сприймаючи предмет або задумавши про минулому, людина забуває себе. Самозабуття — це одна з особливостей людини, що переживає зв'язок з дійсністю. Звідси визначення дійсності: те, що відривається тебе від самого себе, і є дійсно відбувається і наповняє даний момент твого життя. Це і є, по Фіхте, початок і щирий фокус усієї філософії і життя. Прийшовши до такого загального визначення дійсності, не можна ототожнювати те, що зв'язано з дією людини в області уяви, з тим, що безпосередньо не залежить від нього. Таким чином, виходять два ряди дійсності: одна створює сама себе, інша виникає в результаті творчого акта свідомості того, кому потрібно її існування. Фіхте говорить: зверни увагу на цю дійсність, увійди з нею в зіткнення, і вона стане подією індивідуального життя, у якій як би утримується і зберігається життя об'єкта. Можливість такої залежності між реальним буттям і духовним життям суб'єкта Фіхте, як і Дж. Берклі, поширює і на ту дійсність, у відносинах, з яким людина не знаходиться. Звідси плин всієї об'єктивної реальності розглядається як її можливе усвідомлення людиною: реальне існує тільки в зв'язку з життям людини. Потім Фіхте вже зовсім відволікається від об'єктивної реальності, займаючись дослідженням “реального” тільки як факту свідомості, як “внутрішнього почуття” і “функції душі”. Його науковчення (так він іменує усю свою систему) має справу лише з визначеннями свідомості.
Будучи обдарованою особистістю, Фіхте, висловив чимало коштовних ідей.
Істотний інтерес представляють етичні погляди Фіхте. Виходячи з факту множинності істот, що самовизначаються, він сформулював умови їхнього спільного існування, що полягають у добровільному обмеженні волі кожної особи: це обмеження, можливо, насамперед, якщо кожному надані права вільного тілесного і духовного разячи і права власні, виведені з впливу волі на природу. Держава, по Фіхте, є гарант реалізації права. Надалі погляди Фіхте в багатьох пунктах зблизилися з навчанням соціалістів, зокрема він уплинув на Ф. Лассаля, німецького соціаліста, організатора і керівника Загального німецького робочого союзу.
Філософія Фіхте вплинула на наступний розвиток німецької класичної філософії, особливо на його Ф.В. Шеллінга і навіть Г.Гегеля, а також на формування філолофсько-етичні погляди романтизму — своїми ідеями творчої активності духу, навчанням про генія, про іронію й ін.
Філософію Фіхте гостро критикували і його сучасники (Кант, Гегель і ін.), і всі наступні філософи за суб'єктивізм і за надмірну самовпевненість автора в абсолютності своєї правоти. Порівнюючи свої погляди з поглядами своїх попередників і сучасників, Фіхте писав: “У мене настільки невтримна уява, що воно дозволяє всьому моєму духові незбагненно піднятися над усіма речами. Я прийняв більш шляхетну мораль і замість того, щоб займатися речами поза мною сущими, став займатися більше самим собою”.
- 1. Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також ціннісні орієнтації людей, їх життєві позиції.
- 7 Феноменологічний напрям у філософії
- 8 Співвідношення філософії, науки і релігії
- 12 . Головні особливості ведичної релігії
- 16 Антична філософія
- 17 Філософія досократиків
- 18 Зародження софістики
- 19 Вчення Платона.
- 20 Вчення Аристотеля.
- 22 Релігійний характер філософської думки Середньовіччя
- 25 Схоластика.
- 28 Ренесансний гуманізм - це також нове вчення про людину, нова етика, що відігравала головну роль у сфері гуманітарного знання, це й новий науковий метод, який вплинув на розвиток природничих наук.
- 29 Філософська думка епохи Відродження охоплює три століття: від раннього гуманізму XIV ст. До натурфілософії XVI - поч. XVII ст.
- 34. . Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- 35. Концепції Джона Локка.
- 36. Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, ж-ж.Руссо)
- 37. Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
- 38. Філософські погляди Григорія Сковороди.
- 41. Агностицизм філософії і. Канта
- 42. Філософія Фіхте.
- 43. Філософія Шеллінга.
- 44. Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.
- 45. Антропологічний матеріалізм Феєрбаха.
- 49. Позитивізм та його історичні форми.
- 50. Постпозитивізм.
- 51 Соціально-практична орієнтація марксистської філософії.
- 53. Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- 54. Неокантіанство
- 2) Інший напрямок в тлумаченні кантовської філософії представляла собою «трансцендентальною-логічна» інтерпретація: мова в даному випадку йде про наукове
- 55. Несвідоме у вченні з. Фрейда
- 56. . Вчення про людські потреби в філософії е. Фрома.
- 62. Філософія постмодерну — нова ідея буття. Філософія постмодерну.
- 63. Метафі́зика — філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.
- 65. Концепція буття у Арістотеля
- 66. Матеріалізм та ідеалізм.
- 67. Буття і Ніщо.
- 69. Діалектика та її альтернативи
- 1. Антична діалектика (Геракліт, Зенон).
- 2. Німецька ідеалістична діалектика (Кант, Фіхте, Шеллінг, особливо Гегель).
- 3. Матеріалістична діалектика (класики марксизму).
- 70. Пізнання і практика
- 71. Проблема суб'єкта і об'єкта в пізнавальному процесі
- 75, А й внутрішня, невидима зміна.
- 76 Екологічні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
- 63.Соціальна структура суспільства.
- 3. При рассмотрении общества учитываются некоторые объективные критерии: профессия, доход, образование.
- 78 Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- 79 Соціальна структура суспільства
- 1)Перехід від індустріального до сервісного суспільства;
- 2)Вирішальне значення кодифіцированого теоретичного знання для здійснення технологічних інновацій;
- 3)Перетворення нової "інтелектуальної технології" у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень[4].
- 82 Загальна характеристика методології наукового пізнання
- 84 Роблему періодизації історичного процесу в сучасній філософії історії можна розглянути з точки зору відмінності на його єдність, або на різноманіття історичних епох і часів.
- 85 . Рушійні сили суспільного розвитку