65. Концепція буття у Арістотеля
За Арістотелем, річ та Єдине тотожні. Тому розуміння ідей, за Арістотелем, вимагає дослідження будови речей, з'ясування їх причин та функцій. Зазначений підхід, як це неважко зрозуміти, більш прийнятний для науки, ніж платонівська концепція.
У Арістотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У «Метафізиці» Арістотель дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні.
Арістотель вважає, що сутність буття речі — її форма. Форма — не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Форми існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог.
Уява сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум.
[ред.]
Концепція буття у Платона
За Платоном, справжнім джерелом буття може бути лише ідея, котра у вищому способі буття постає, як Єдине. Воно є тотальне, вічне та незмінне. Всі ж речі та явища чуттєвого світу існують лише в міру їх причетності до Єдиного. Отже, речі самі по собі не мають у собі буттєвого кореня. Щоб зрозуміти їх, як і Космос узагалі, треба не стільки досліджувати речі, скільки, відштовхуючись від них, сходити до споглядання вічних ідей.
[ред.]
Давньогрецькі концепції буття
Геракліт: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття.
Геракліт, за глибину і загадковість думок, які дуже часто висловлював в складних поняттях і образах, одержав прізвище Темний. Першооснову світу він бачив в постійному русі, течії речей, змінах, які втілилися у його формулі «panta rhei» «все тече». На відміну від перших натурфілософів, які відшуковували сталу першоречовину, Геракліт визнавав лише змінність. Вогонь для нього був втіленням самих перетворень. Постійна рухливість вогню трактувалась Гераклітом як вираз зміни світу взагалі.
Парменід: справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у світі є оманою. Важливим моментом у судженнях Парменіда є те, що він розглядає буття у єдності з мисленням та розумінням. Але найпліднішою виявилась думка Парменіда про самототожність і незмінність істинного буття. Цю думку підхопили Демокрит, Платон, Анаксагор, Арістотель а далі вона стала загальновизнаною у добу Середньовіччя.
За Парменідом, ніщо неможливо помислити, бо самим актом мислення ми переводимо все, що мислимо, у ранг буття (принаймні — буття у думці). Звідси випливають тези філософа про те, що саме буття є абсолютно самодостатнє для себе і незмінне. Те, що ми сприймаємо як змінне та нестале, є результатом не істинного бачення та розуміння, а лише людської гадки, людського вважання.
[ред.]
Концепції буття у Середні віки
У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще. Але парадоксальність середньовічного способу мислення полягає у тому, що самодостатній та абсолютний корінь буття може виявити себе лише на тлі та через відносне, змінне, плинне. А тому буття тут розпадається на самодостатнє та породжене, перше та похідне, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи, просякнутої енергетичними струменями, що несуть із собою буттєвість. Для того, щоби розрізнити стан первинного буття від буття як причетності, було введене розмежування понять субстанція та субсистенція.
[ред.]
Про філософію буття Фоми Аквінського
Серцем філософії св. Фоми є метафізика, філософія буття. В кожному бутті він розмежовує сутність (essentia) і існування (esse). Для нього кожна річ через існування дотикається Бога. Але для існування всіх речей необхідно дещо таке, що само за своєю природою є існуванням. В ньому немає різниці між сутністю й існуванням, тому що сутність цього дещо є існування (essentia = esse). Це ядро будь-якого існування, існування за сутністю, св. Фома називає Богом. Буття, сутністю якого є існування, є причиною всієї дійсності. Бог знаходиться біля джерела будь-якої речі й усе пронизує: «Бог є існування всього не за сутністю, але як причина». Сама філософія відкриває нам присутність Бога абсолютно в кожній речі в якості джерела існування. Бог є те, чим «ми живемо, рухаємося, існуємо». Бог, який знаходиться в глибині речей, одночасно з цим нескінченно перевищує кожну річ. Це таємниця, яка не може бути осягнута.
- 1. Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньому людини, а також ціннісні орієнтації людей, їх життєві позиції.
- 7 Феноменологічний напрям у філософії
- 8 Співвідношення філософії, науки і релігії
- 12 . Головні особливості ведичної релігії
- 16 Антична філософія
- 17 Філософія досократиків
- 18 Зародження софістики
- 19 Вчення Платона.
- 20 Вчення Аристотеля.
- 22 Релігійний характер філософської думки Середньовіччя
- 25 Схоластика.
- 28 Ренесансний гуманізм - це також нове вчення про людину, нова етика, що відігравала головну роль у сфері гуманітарного знання, це й новий науковий метод, який вплинув на розвиток природничих наук.
- 29 Філософська думка епохи Відродження охоплює три століття: від раннього гуманізму XIV ст. До натурфілософії XVI - поч. XVII ст.
- 34. . Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- 35. Концепції Джона Локка.
- 36. Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, ж-ж.Руссо)
- 37. Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
- 38. Філософські погляди Григорія Сковороди.
- 41. Агностицизм філософії і. Канта
- 42. Філософія Фіхте.
- 43. Філософія Шеллінга.
- 44. Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.
- 45. Антропологічний матеріалізм Феєрбаха.
- 49. Позитивізм та його історичні форми.
- 50. Постпозитивізм.
- 51 Соціально-практична орієнтація марксистської філософії.
- 53. Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- 54. Неокантіанство
- 2) Інший напрямок в тлумаченні кантовської філософії представляла собою «трансцендентальною-логічна» інтерпретація: мова в даному випадку йде про наукове
- 55. Несвідоме у вченні з. Фрейда
- 56. . Вчення про людські потреби в філософії е. Фрома.
- 62. Філософія постмодерну — нова ідея буття. Філософія постмодерну.
- 63. Метафі́зика — філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.
- 65. Концепція буття у Арістотеля
- 66. Матеріалізм та ідеалізм.
- 67. Буття і Ніщо.
- 69. Діалектика та її альтернативи
- 1. Антична діалектика (Геракліт, Зенон).
- 2. Німецька ідеалістична діалектика (Кант, Фіхте, Шеллінг, особливо Гегель).
- 3. Матеріалістична діалектика (класики марксизму).
- 70. Пізнання і практика
- 71. Проблема суб'єкта і об'єкта в пізнавальному процесі
- 75, А й внутрішня, невидима зміна.
- 76 Екологічні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання.
- 63.Соціальна структура суспільства.
- 3. При рассмотрении общества учитываются некоторые объективные критерии: профессия, доход, образование.
- 78 Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність.
- 79 Соціальна структура суспільства
- 1)Перехід від індустріального до сервісного суспільства;
- 2)Вирішальне значення кодифіцированого теоретичного знання для здійснення технологічних інновацій;
- 3)Перетворення нової "інтелектуальної технології" у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень[4].
- 82 Загальна характеристика методології наукового пізнання
- 84 Роблему періодизації історичного процесу в сучасній філософії історії можна розглянути з точки зору відмінності на його єдність, або на різноманіття історичних епох і часів.
- 85 . Рушійні сили суспільного розвитку