16. Філософія епохи еллінізму. Епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.

Основні риси філософії епохи еллінізму:

1) відхід від суспільно-етичної проблематики до проблем людського існування. Людина розглядається як мікрокосм. Онтологія людини збігається з онтологією Всесвіту.

2) ірраціоналізм - перехід від розуму до волі, споглядання, інтуїції, посилання, міфологічно-образного бачення світу.

3) розгляд буття як єдності сфер, що перетворюються в міру наближення до Божества.

Можна виділити три головні течії філософії епохи еллінізму: скептицизм, стоїцизм, епікуреїзм.

Скептицизм. Вчення скетиків, що було засноване Пірроном напр. 4 ст.до н.е не припускає можливості достовірного знання людинпи про саму себе і світ, а також заперечує раціональне обгрунтуванння моральних норм. Скептики заперечують існування добра і зла, наявність об'єктивної логіки в устрої суспільства і космосу. Скептики відкидають не лише можлиість пізнання світу, а й необхідність такого пізнання. На думку скептиків, існує лише три істини: 1) Нічого не існує. 2) Якщо щось існує, то воно непізнаване. 3) Якщо воно і пізнаване, то невимовне.

Стоїцизм - філософський напрям заснований Зеноном з Кітіону близько 300 р. до н.е. Над усіма явищами у світі людини домінує доля як необхідність. У глобальному смислі доля тотожна з Богом, але у своїх індивідуальних проявах може бути злом. Людина в праві прийняти свою долю тільки в тому випадку, якщо вона збігається з чеснотою, у протилежному випадку людина повинна мужньо відсторонитися від світу і увійти в стан апатії, а в разі потреби і скінчити життя самогубстовом, що і зробив Сенека, будучи прихильником стоїцизму.

Епікуреїзм - фундатором цього напряму був філософ Епікур. Насолода, на думку Епікура, - це головне благо людського життя. Проте насолоду Епікур розуміє не просто як набір почуттєвих задоволень, а як відсутність страждання - тобто як заспокоєння, що є результатом досягнення самодостатності і відстороненості від життя суспільства. Головним моральним принципом мудреця є: "прожити непомітно".