17. Філософія Стародавнього Риму. Тіт Лукрецій Кар. Неоплатонізм.
Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян зародилася в 6 ст. до н.е. у Греції і проіснувала до 6 ст. н.е.
Римська філософія сформувалася на основі двох джерел: 1) власних джерел, що носили релігійний, художньо-міфологічний характер; 2) старогрецької філософії (римські філософи переробили старогрецьку філософію відповідно до своєї ментальності).
Особливості римської філософії: 1) вона має практичний характер, вона тісно пов’язана з практичним життям (на відміну від грецької); 2) експансіонізм – панування над природою.
Римська філософія неоригінальна, так як переклалася на латинську мову грецькими філософами, але в процесі освоєння була створена філософія з новими рисами.
Тіт Лукрецій Кар - третій після Демокріта та Епікура представник античного атомізму. Його праця "Про природу речей" є відображенням матеріалістичних поглядів. Вона складається з 6 книг. Розвиває страх перед силами природи. Але є оригінальні думки: 1) догадка про збереження матерії, кількість атомів незмінна, ніщо неможе відокремитись від матерії і приєднатися до неї; 2) ідея про безмежність простору, всесвіту.
В основі всього світобачення Лукрецій ставить закон збереження буття. Він говорить про цей закон неодноразово в різному контексті. "Із нічого ніщо не родиться".
Якщо не було б матерії, то кожна річ яка загинула, загинула б повністю, й світ в цілому давно б загинув.
На думку Лукреція, природу складають 2 речі: тіла і пустий простір, де рухаються тіла. Немає ніякої третьої природи, яка б була відділена від тіла і простору. Все інше або властивості або явища тіл і простору. Властивість - те, що неможливо відняти без розрушення того, чією властивістю ця властивість є. Так вага - властивість каменя, теплота - властивість вогню. Явище - те, що може приходити і йти, не порушуючи того, явищем чого воно є. Це події, які самі по собі не самобутні, їх творять тіла в певних місцях, вони - явища тіла в просторі, в пустоті.
Неоплатонізм є філософською течією, що завершує античну філософію: у ньому античні зустрічається з християнством. Назва "неоплатонізм" обумовлена тим, що представники цього напряму виходили з філософії Платона, намагаючись з'днати її з елементами аристотелівської філософії і християнського світогляду.
Основними рисами неоплатонізму є:
1. Досить чітке розмежування духовного і матеріального начал у світі і визнання первинності духовного.
2. Вчення про світ як про еманацію (сходження) Божественного Принципу в різні сфери буття при збереженні потойбічного характеру божественного.
3. Визнання можливості адекватного пізнання Божества і світу шляхом містичного споглядання.
Засновником неоплатонізму вважається Плотін (204-270 рр.) У центрі філософії Плотіна - вчення про Єдине, що породжує існуюче, але залишається вище від нього. Тому розуміння людиною Єдиного можливе тільки в стані містичного екстазу та інтуїції.Єдине Душа і Розум, що витікають безпосередньо з нього, є абсолютне добро, тоді як матеріальний світ є носієм зла. Оточена злом матеріального світу людина повинна відсторонитися від стану, сприймаючи його як гру в театрі, і звернути свій погляд до божественного Єдиного.
Саме від Плотіна бере початок вчення про еманацію як процес послідовного прояву Єдиного на всіх рівнях світу. Нижче у Всесвіті є породження вищого, вище породжує нижче, але саме не зникає при цьому. Плотінівська ідея Єдиного може бути порівняна із вченням про Дао в даосизмі і християнським поняттям Бога-Отця.
18. Особливості розвитку філософії Середньовіччя. Теоцентризм. Схоластика.
Для періоду раннього Середньовіччя характерним є становлення християнства в умовах формування європейських держав, а зріле Середньовіччя пов’язане зі становленням та ствердженням феодалізму. Релігійна орієнтація філософських систем Середньовіччя скеровувалася основними догматами християнства, серед яких найбільшого значення мали такі як догмат про особистісну форму єдиного Бога (Августин).
Особливості середньовічної філософії: 1) обгрунтування релігії; 2) зміщення спектру тлумачення проблем буття з предметно-чуттєвої (речевої) реальності до реальності духовної.
Визначальною рисою середньовічної філософії є теоцентризм. Теоцентризм означає, що будь-яка філософська проблема Середньовіччя - в тому числі проблема людини - розглядається в контексті ідеї Бога і виводиться з неї.
Істотною складовою середньовічної філософії є теодиція (від грец. слів "Бог" і "справедливість") - вчення, що розв'язує протиріччя між ідеєю Бога як Абсолютного Блага і наявністю світового зла. Теодиція це вчення, що відповідає на питання: "Якщо Бог є, то чому поганим людям живеться добре, а добрим - погано?"
Ще однією характерною рисою середньовічної філософії є теологізм ("результат" і "вчення") або провіденцизм (передбачення) - принцип, відповідно до якого все у світі є доцільним, тобто розвивається в напрямку поставленої Богом мети і рано чи пізно досягне її.
Принципово важливою рисою середньовічної філософії є персоналізм, він означає, що Бог є Абсолютною Особистістю, за образом і подібністю до якої створена особистість людини. Пізнання людиною Бога відбувається через глибинне містичне спілкування особистостей, формами якого є молитва, сповідь і покаяння.
Схоластика (від грец. школа) – це інтелектуальний феномен середньовічної європейської культури, який ставив за мету раціонально обгрунтувати та систематично концептуалізувати західно-європейське християнське віровчення. Схоластика була спрямована на обгрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога. Вважалося, що істина вже дана в Біблії, необхідно її лише логічно вивести звідти. Розвиток схоластики здійснювався на основі і в рамках концепції “подвійної істини”, яка передбачала співіснування істини знання та істини віри при приматі віри. Тому з точки зору змісту схоластика являє собою інтелектуальний рух у сфері, якою є теїзм – віровчення, котре грунтується на максимальній персоніфікації Бога.
Схоластика є специфічною системою середньовічної філософсько-теологічної думки, яка зародилася в монастирських школах. Пізніше так стали іменувати всю середньовічну філософію.
- 1. Світогляд та його структура. Історичні типи світогляду. Філософія як світоглядне знання.
- 2. Сучасні уявлення про філософію, її особливості у порівнянні з міфологією, релігією, мистецтвом і наукою.
- 3. Природа філософських проблем, їх зв'язок з фундаментальними питаннями людського буття. Людиновимірна сутність філософії.
- 4. Предмет філософії. Відношення "людина-світ" як предметне поле філософії.
- 5. Філософія і філософування. "Софійний" та "епістемний" способи філософування.
- 6. Головні функції філософії. Філософія і наука.
- 7. Передумови і джерела генезису філософії. Концепції походження філософії.
- 8. Загально-людське і національно-особливе в філософії.
- 10. Філософія стародавнього Китаю. Вчення Конфуція про людину та її виховання. Даосизм про начала буття та ідеал мудрості.
- 13. Концепція буття (“теорія ідей”) Платона. Проблеми душі. Теорія пізнання. Вчення про ерос.
- 14. Трактовка буття Арістотелем. Поняття сутності, матерії і форми. Вчення про першооснови (причини) буття (за працею "Метафізика").
- 15. Проблема людини в античній філософії (Протагор, Горгій, Сократ).
- 16. Філософія епохи еллінізму. Епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.
- 17. Філософія Стародавнього Риму. Тіт Лукрецій Кар. Неоплатонізм.
- 19. Філософсько-теологічна система Фоми Аквінського.
- 20. Основні риси філософії Відродження. Антропоцентризм філософського мислення.
- 21. Натурфілософія Відродження. Природничо-наукова думка. Пантеїзм (л. Да Вінчі, м.Коперник, Дж. Бруно).
- 22. Соціально-філософська і політична доктрина н.Макіавеллі. Гуманістичний ідеал справедливого суспільства т.Мора та т.Кампанелли.
- 23. Особливості розвитку філософії Нового Часу (хvіі- хvііі ст.) у Європі. Формування нової парадигми філософування.
- 24. Натуралістична антропологія ф.Бекона, розробка нової моделі науки, емпіричного методу і розуміння причин помилок у пізнанні (за працею "Новий Органон").
- 25. Раціоналізм Декарта (за працею “Начала філософії”).
- 26. Вчення Спінози про субстанцію (за працею "Етика").
- 27. Суб'єктивно-ідеалістичні теорії хvііі ст. Дж. Берклі, д.Юм. Монадологія в.Лейбніца.
- 26. Філософія Просвітництва в Європі. Французький матеріалізм хvііі ст.
- 27. Діяльно-творча основа буття у філософії й. Фіхте. Філософія тотожності в. Шеллінга.
- 28. Філософія і.Канта. "Коперніканський переворот" в теорії пізнання. Природа і свобода. Теоретичний та практичний розум.
- 29. Філософська система і метод г.В.Ф. Гегеля.
- 30. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- 31. Марксиська філософія. Матеріалістичне розуміння історії.
- 32. Російська філософія другої половини хіх- початку хх ст.
- 33. Сучасна антропологічна філософія (м.Шелер, п.Тейяр де Шарден, к.Леві-Строс).
- 34. Філософія екзистенціалізму (м.Хайдеггер, ж.-п.Сартр, а.Камю, к. Ясперс).
- 35. Неокласичні філософські вчення хіх ст. "Філософія життя". Психоаналіз з.Фрейда.
- 36. Сучасна релігійна філософія. Неотомізм. Персоналізм. Тейярдизм.
- 37. Позитивізм і його різновиди.
- 38. Модерн і постмодерн
- 39. Українська національна ментальність і її відображення у філософській думці України. Основні особливості укр. Філософії.
- 40. Філософські ідеї в культурі Київської Русі хі-хііі ст.
- 41. Характер філософських ідей в навчальних курсах Києво-Могилянської академії. Натурфілософські концепції. Проблеми теорії пізнання і логіки. Ідеї гуманізму. Уявлення про людину та її моральний світ.
- 42. Філософська концепція г.Сковороди. Вчення про три світи і дві "натури". Ідеї "сродної праці", "нерівної рівності". Кордоцентризм.
- 43. Романтизм як філософська концепція світобачення. Особливості українського романтизму.
- 44. Українська національна ідея, її витоки та основні напрямки розробки в укр. Філ. Думці.
- 45. "Філософія серця" п. Юркевича.
- 46. Антропоцентризм філософського мислення т.Г.Шевченка.
- 47. Соціально-філософські ідеї Драгоманова.
- 48. Філософсько-соціологічні погляди і.Франка. Філософія української ідеї у його творчості.
- 49. Академічна філософія в Україні кінця хіх – поч. Хх ст. О. Потебня.
- 50. Філософія національного радикалізму в Україні. Концепція національної еліти.
- 51. Розвиток української філософії у діаспорі (д.Чижевський, о.Кульчицький, і.Лисяк-Рудницький та ін.).
- 52. Буття як філософська проблема. Основні форми буття.
- 53. Філософський аспект проблеми походження людини. Концепції антропосоціогенезу (натуралістична, релігійна, трудова). Біологічне та соціальне в людині.
- 55. Життєвий світ як культура. Поняття культури. Культура і цивілізація.
- 56. Суспільство як система, його структура.
- 57. Буття як діяльність. Практика як основа життєдіяльності людини. Структура практики та її функції.
- 58. Духовна діяльність, її особливості. Поняття духовності. Дух і душа.
- 59. Походження та сутність свідомості як філософська проблема. Головні концепції походження свідомості.
- 60. Суспільна та індивідуальна свідомість. Форми суспільної свідомості.
- 62. Структура та динаміка наукового пізнання. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання. Наукова проблема і гіпотеза. Теорія і її структура.
- 63. Логіка, методологія і методи наукового пізнання.
- 64. Проблема істини у філософії. Концепції істини. Проблема об’єктивності істини та її критеріїв. Істина та правда.
- 65. Феномен творчості. Головні концепції творчості в історії філософії. Етапи і структура творчого процесу.
- 66. Діалектика як вчення про розвиток і спосіб філософування. Зміст і різновиди діалектики. Альтернативи діалектики.
- 67. Діалектика як система принципів, законів і категорій.
- 68. Особа і суспільство. "Індивід", "індивідуальність", "особистість". Свобода вибору і необхідність.
- 69. Соціальна сфера і соціальна структура суспільства.
- 70. Політична система, її структурні елементи і функції. Держава.
- 71. Історичні форми спільності людей. Поняття нації.
- 72. Характер законів функціонування та розвитку суспільства. Суспільні закономірності і людська діяльність. Фаталізм і волюнтаризм.
- 73. Суспільне виробництво, його структура. Людина як основа, мета і засіб виробництва.
- 74. Рушійні сили та суб’єкт суспільного розвитку.
- 75. Цінності та їх роль у житті людини і суспільства.
- 76. Проблема спрямованості історичного процесу. Прогрес і його критерії.
- 77. Глобальні проблеми сучасності та головні суспільно-політичні процеси.
- 78. Погляди на майбутнє суспільства. Соціальне прогнозування, його методи та типи.
- 79. Наука як об’єкт філософського дослідження. Етика науки. Свобода наукового пошуку і соціальна відповідальність науковця.
- 80. Особливості методологічного мислення сучасної науки. Стиль мислення та філософія.
- 81. Анатомія науки. Наукові знання і науковий метод, їх структура.
- 82. Основні процедури наукової діяльності. Зв’язок гносеологічного, соціологічного, онтологічного, антропологічного, аксіологічного, методологічного і психологічного аспектів наукового пошуку.
- 83. Загальні принципи та концептуальні засади наукового дослідження, їх філософське підгрунтя.
- 84. Методологічна єдність і багатоманітність сучасної науки. Взаємодія наук як фактор їх розвитку.
- 85. Основні форми наукового пізнання (факт, гіпотеза, закон, теорія, концепція).
- 86. Генезис науки та закономірності її розвитку.
- 87. Основні концепції філософської методології науки (позитивістська, структуралістська, феноменологічна, герменевтична).
- 90. Наукова картина світу і її еволюція.
- 91. Класична, некласична і посткласична науки.
- 96. Функції філософії у науковому пізнанні.