37. Позитивізм і його різновиди.
Притаманний старому матеріалізму «культ науки» вироджується у відвертий сцієнтизм, а класична віра в абсолютну цінність розуму набуває форми жорсткого логіцизму та формалізму. Поєднання цих тенденцій і призводить до виникнення так званого позитивізму («позитивної філософії»), що стає одним з провідних напрямів сучасної світової філософії.
Основні ідеї позитивізму були сформульовані французьким філософом Огюстом Контом (1798—1857). Вся попередня філософія, на думку Конта, не має підстав претендувати на досконалість. Вона завжди націлювалася на осягнення «внутрішньої природи речей», «перших і кінцевих причин» і тому подібних характеристик, які не підлягають безпосередньому спостереженню. Ідеї Конта виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806—1873) і Герберта Спенсера (1820—1903). Погляди останніх (разом з поглядами Конта) склали ту початкову форму позитивістської філософії, яка отримала назву «першого позитивізму». Неможливість повного усунення «неспостережуваного» призвела до розвитку найнераціональніших, навіть містичних тенденцій у «першому» позитивізмі.
Проте вже в другій половині XIX ст. виникають ситуації, нібито сприятливі для відновлення позитивістських настроїв. Розпочинається етап так званого «другого позитивізму», або емпіріокритицизму, творцями якого стали Ернст Мах (1838—1916) і Ріхард Авенаріус (1843—1896). Виникненню емпіріокритицизму сприяла так звана «криза природознавства» (кінець XIX — початок ХХ ст.). Природодослідники, головним чином фізики, що стояли на позиціях стихійного матеріалізму, виходячи з нових даних про будову атома, намагалися шляхом математичного опису якісно однорідних часток здобути знання про матерію як про безпосередньо дану «спостережувану» реальність, вивести, так би мовити, «форму матерії», їхні спроби закінчилися крахом через примітивне тлумачення матерії лише як «відчутного» субстрату.
На початку XX ст., виникає і набуває поширення новий варіант позитивістської філософії — «третій позитивізм», або неопозитивізм. Неопозитивізм розвинувся у руслі головного ідейно-теоретичного спрямування перших двох етапів позитивізму. Проте, шукаючи інших, більш відповідних для його функцій способів інтерпретації реальності, ніж відчуття та переживання, він звертається до мови. Рішучий крок у цьому напрямі було зроблено австро-англійським філософом Людвігом Вітгенштейном (1889—1951). Перший етап неопозитивізму – «логічний позитивізм» –20-30-і роки.: Образ тлумачився Вітгенштейном як факт. Однак, щоб набути рис реальної «фактуальності», насправді стати фактом, образ «матеріалізується» в слова, висловлювання, мову. Безпосереднє зіставлення фактів з образами здійснюється як порівняння «атомарних фактів» з «атомарними висловлюваннями». Процедура верифікації мала з самого початку враховувати, що філософські висловлювання за своєю формою є загальними судженнями, що робить неможливим їх безпосереднє зіставлення з фактами, які найчастіше фіксуються в одиничних судженнях.
Виходячи з цього, неопозитивісти запропонували попередньо переводити обрані для верифікації філософські твердження з форми загальності у форми одиничності й лише після цього зіставляти їх з фактами. Вже від самого початку, як тільки неопозитивісти спробували фактично застосувати «верифікацію» до конкретних філософських тверджень, виявилася практична неможливість зведення загальних тверджень до одиничних. Викликала великі сумніви навіть сама можливість безпосереднього зіставлення одиничних тверджень з фактами. Інакше кажучи, загальнопозитивістська установка на тлумачення лише «безпосередньо даного» як єдино справжньої реальності одразу ж ставила нездоланний бар'єр у пізнанні минулого та майбутнього, а значить часових характеристик світу взагалі.
- 1. Світогляд та його структура. Історичні типи світогляду. Філософія як світоглядне знання.
- 2. Сучасні уявлення про філософію, її особливості у порівнянні з міфологією, релігією, мистецтвом і наукою.
- 3. Природа філософських проблем, їх зв'язок з фундаментальними питаннями людського буття. Людиновимірна сутність філософії.
- 4. Предмет філософії. Відношення "людина-світ" як предметне поле філософії.
- 5. Філософія і філософування. "Софійний" та "епістемний" способи філософування.
- 6. Головні функції філософії. Філософія і наука.
- 7. Передумови і джерела генезису філософії. Концепції походження філософії.
- 8. Загально-людське і національно-особливе в філософії.
- 10. Філософія стародавнього Китаю. Вчення Конфуція про людину та її виховання. Даосизм про начала буття та ідеал мудрості.
- 13. Концепція буття (“теорія ідей”) Платона. Проблеми душі. Теорія пізнання. Вчення про ерос.
- 14. Трактовка буття Арістотелем. Поняття сутності, матерії і форми. Вчення про першооснови (причини) буття (за працею "Метафізика").
- 15. Проблема людини в античній філософії (Протагор, Горгій, Сократ).
- 16. Філософія епохи еллінізму. Епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм.
- 17. Філософія Стародавнього Риму. Тіт Лукрецій Кар. Неоплатонізм.
- 19. Філософсько-теологічна система Фоми Аквінського.
- 20. Основні риси філософії Відродження. Антропоцентризм філософського мислення.
- 21. Натурфілософія Відродження. Природничо-наукова думка. Пантеїзм (л. Да Вінчі, м.Коперник, Дж. Бруно).
- 22. Соціально-філософська і політична доктрина н.Макіавеллі. Гуманістичний ідеал справедливого суспільства т.Мора та т.Кампанелли.
- 23. Особливості розвитку філософії Нового Часу (хvіі- хvііі ст.) у Європі. Формування нової парадигми філософування.
- 24. Натуралістична антропологія ф.Бекона, розробка нової моделі науки, емпіричного методу і розуміння причин помилок у пізнанні (за працею "Новий Органон").
- 25. Раціоналізм Декарта (за працею “Начала філософії”).
- 26. Вчення Спінози про субстанцію (за працею "Етика").
- 27. Суб'єктивно-ідеалістичні теорії хvііі ст. Дж. Берклі, д.Юм. Монадологія в.Лейбніца.
- 26. Філософія Просвітництва в Європі. Французький матеріалізм хvііі ст.
- 27. Діяльно-творча основа буття у філософії й. Фіхте. Філософія тотожності в. Шеллінга.
- 28. Філософія і.Канта. "Коперніканський переворот" в теорії пізнання. Природа і свобода. Теоретичний та практичний розум.
- 29. Філософська система і метод г.В.Ф. Гегеля.
- 30. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- 31. Марксиська філософія. Матеріалістичне розуміння історії.
- 32. Російська філософія другої половини хіх- початку хх ст.
- 33. Сучасна антропологічна філософія (м.Шелер, п.Тейяр де Шарден, к.Леві-Строс).
- 34. Філософія екзистенціалізму (м.Хайдеггер, ж.-п.Сартр, а.Камю, к. Ясперс).
- 35. Неокласичні філософські вчення хіх ст. "Філософія життя". Психоаналіз з.Фрейда.
- 36. Сучасна релігійна філософія. Неотомізм. Персоналізм. Тейярдизм.
- 37. Позитивізм і його різновиди.
- 38. Модерн і постмодерн
- 39. Українська національна ментальність і її відображення у філософській думці України. Основні особливості укр. Філософії.
- 40. Філософські ідеї в культурі Київської Русі хі-хііі ст.
- 41. Характер філософських ідей в навчальних курсах Києво-Могилянської академії. Натурфілософські концепції. Проблеми теорії пізнання і логіки. Ідеї гуманізму. Уявлення про людину та її моральний світ.
- 42. Філософська концепція г.Сковороди. Вчення про три світи і дві "натури". Ідеї "сродної праці", "нерівної рівності". Кордоцентризм.
- 43. Романтизм як філософська концепція світобачення. Особливості українського романтизму.
- 44. Українська національна ідея, її витоки та основні напрямки розробки в укр. Філ. Думці.
- 45. "Філософія серця" п. Юркевича.
- 46. Антропоцентризм філософського мислення т.Г.Шевченка.
- 47. Соціально-філософські ідеї Драгоманова.
- 48. Філософсько-соціологічні погляди і.Франка. Філософія української ідеї у його творчості.
- 49. Академічна філософія в Україні кінця хіх – поч. Хх ст. О. Потебня.
- 50. Філософія національного радикалізму в Україні. Концепція національної еліти.
- 51. Розвиток української філософії у діаспорі (д.Чижевський, о.Кульчицький, і.Лисяк-Рудницький та ін.).
- 52. Буття як філософська проблема. Основні форми буття.
- 53. Філософський аспект проблеми походження людини. Концепції антропосоціогенезу (натуралістична, релігійна, трудова). Біологічне та соціальне в людині.
- 55. Життєвий світ як культура. Поняття культури. Культура і цивілізація.
- 56. Суспільство як система, його структура.
- 57. Буття як діяльність. Практика як основа життєдіяльності людини. Структура практики та її функції.
- 58. Духовна діяльність, її особливості. Поняття духовності. Дух і душа.
- 59. Походження та сутність свідомості як філософська проблема. Головні концепції походження свідомості.
- 60. Суспільна та індивідуальна свідомість. Форми суспільної свідомості.
- 62. Структура та динаміка наукового пізнання. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання. Наукова проблема і гіпотеза. Теорія і її структура.
- 63. Логіка, методологія і методи наукового пізнання.
- 64. Проблема істини у філософії. Концепції істини. Проблема об’єктивності істини та її критеріїв. Істина та правда.
- 65. Феномен творчості. Головні концепції творчості в історії філософії. Етапи і структура творчого процесу.
- 66. Діалектика як вчення про розвиток і спосіб філософування. Зміст і різновиди діалектики. Альтернативи діалектики.
- 67. Діалектика як система принципів, законів і категорій.
- 68. Особа і суспільство. "Індивід", "індивідуальність", "особистість". Свобода вибору і необхідність.
- 69. Соціальна сфера і соціальна структура суспільства.
- 70. Політична система, її структурні елементи і функції. Держава.
- 71. Історичні форми спільності людей. Поняття нації.
- 72. Характер законів функціонування та розвитку суспільства. Суспільні закономірності і людська діяльність. Фаталізм і волюнтаризм.
- 73. Суспільне виробництво, його структура. Людина як основа, мета і засіб виробництва.
- 74. Рушійні сили та суб’єкт суспільного розвитку.
- 75. Цінності та їх роль у житті людини і суспільства.
- 76. Проблема спрямованості історичного процесу. Прогрес і його критерії.
- 77. Глобальні проблеми сучасності та головні суспільно-політичні процеси.
- 78. Погляди на майбутнє суспільства. Соціальне прогнозування, його методи та типи.
- 79. Наука як об’єкт філософського дослідження. Етика науки. Свобода наукового пошуку і соціальна відповідальність науковця.
- 80. Особливості методологічного мислення сучасної науки. Стиль мислення та філософія.
- 81. Анатомія науки. Наукові знання і науковий метод, їх структура.
- 82. Основні процедури наукової діяльності. Зв’язок гносеологічного, соціологічного, онтологічного, антропологічного, аксіологічного, методологічного і психологічного аспектів наукового пошуку.
- 83. Загальні принципи та концептуальні засади наукового дослідження, їх філософське підгрунтя.
- 84. Методологічна єдність і багатоманітність сучасної науки. Взаємодія наук як фактор їх розвитку.
- 85. Основні форми наукового пізнання (факт, гіпотеза, закон, теорія, концепція).
- 86. Генезис науки та закономірності її розвитку.
- 87. Основні концепції філософської методології науки (позитивістська, структуралістська, феноменологічна, герменевтична).
- 90. Наукова картина світу і її еволюція.
- 91. Класична, некласична і посткласична науки.
- 96. Функції філософії у науковому пізнанні.