logo
філософія канд

33. Сучасна антропологічна філософія (м.Шелер, п.Тейяр де Шарден, к.Леві-Строс).

В філософії антропології ХХ ст. відтворюються антропоцентризм романського Відродження, тобто: все буття світу визначається через людське буття; людина трактується майже теологічно як завершення еволюції світу. Вихід за межі людини тут означає соціалізацію і гуманізацію - постійне відтворення людяності - торжество людського начала в стихії біологічного.

Макс Шелер (1874-1928 рр.) вважається одним із фундаторів філософської антропології ХХ ст. Пошук сутнісного визначення людини приводить Шелера до питання: що робить людину людиною? Лише вихід за межі природи і біологічного життя. Те що робить людину людиною, є принцип, протилежний всьому життю в цілому, він як такий взагалі незвідний до "природної еволюції життя" і якщо його о чого і можна звести, то тільки до вищої основи речей - до тієї основи, особливою маніфестацією якої і є "життя". Духовне начало в людині - це ціннісно-моральне начало. У ряді своїх праць Шелер говорить про існування абсолютних цінностей в житті духу, які уможливлюють людське спілкування в просторі і часі культури. Абсолютна цінність - це атом духу. Вона відкривається людині тільки в любові. Любов - вищий прояв людяності і духовності - завжди спрямована не на саму цінність, а на носія цінності - на особистість.

На першому плані у Тейяр де Шардена стоїть еволюція. Відкидаючи старий міф про створення Богом першолюдини, він вважав, що людина найдосконаліший результат багатотисячної еволюції органічного світу. Схиляється до окремого вибуху, в результаті якого речовини шляхом трансформації виникли стійкі одиниці елементарної матерії. життя виникає один раз в одному місці. Виникає воно шляхом стрибка (внутрішньої революції). Окрім того і перехід від тварини до людини, виникнення думки здійснюється шляхом стрибка. Тейяр де Шарден не має потреби пояснити існування зла в світі. Зло, за Тейяр де Шарденом, це передусім людські страждання, але вони є необхідними для людського роду, стимулом для вдосконалення.

Клод Леві-Строс – структураліст, опонент екзистенціалізу. Грунтом структуралізму вважав мову, витлумачену як реальність людського буття (всупереч емоційно-суб’єктивістській реальності людської екзистенції. Саме в процесі аналітичної обробки мови методами формальної логіки, математики з мовної реальності вичленовується структура. Це і дало поняття напряму. Важливим моментом його структурної антропології є трактування міфа як фундаментального змісту колективної свідомості, основи стійких соціальних структур. Пошуки позасоціального начала суспільного життя, природних витоків всесвітньої історії культури, спроби формалізувати і навіть математизувати деякі прийоми власне соціологічного аналізу роблять позицію Леві-Строса методологічно нестійкою.