78. Погляди на майбутнє суспільства. Соціальне прогнозування, його методи та типи.

Проблема майбутнього та його передбачення належить до тих "вічних" тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу.

Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над майбутнім, передбачити власну долю і подальший хід подій у своєму житті, прагнули заздалегідь підготвуватись до зустрічі з майбутнім, більше того, вплинути на нього. Актуальність проблеми прогнозування в наш час зумовлена такими чинниками:

1. Ускладнились процеси розвитку суспільного життя в умовах НТР.

2. Значно розширились обсяг і масштаби прогностичної діяльності.

3. Зросла соціальна, економічна, екологічна, інформаційна цінність прогнозів. Ставши надбанням суб'єктів управління і планування, прогнози активно впливають на сьогодення, допомагають запобігти або зводити до мінімуму гнебажані наслідки розвитку тих чи інших процесів у майбутньому.

Прогнозування є процесом отримання знань про майбутнє на грунті спеціальних наукових методів. Соц. прогнозування проводиться як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і природознавства. До основних методів соціального прогнозування належать методи екстраполяції, метод іст. аналогії, ком'ютерного моделювання, метод побудови сценарію майбутнього і методи експертних оцінок. За своїми видами соціальні прогнози бувають пошуковими, нормативними, аналітичними і застерігаючими. Численні моделі нової цивілізації породжують і численні її назви - постіндустріальне суспільство, суспільство третьої хвилі, технотронне, споживацьке. останнім часом все частіше використовується термін "інформаційна цивілізація".

Попри віс соціальні прогнози, теоретичні доводи, емпіричні прояви на питання майбутнього може відповісти історія. Людська думка не може не прагнути згнайти певну логіку, певну упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише хаосом подій. В ньому можна виділити певні періоди розвитку. Але чи можливо охопити історію в її цілісності, тобто з врахуванням майбктньої перспективи? Жлдне фактичне знання про минуле не дозволяє судити про історію в її цілісності. Іст. наука, напр., не ставить перед собою таке завдання. Про історію людства не можна судити по історії окремих країн, народів, регіонів, навіть епох. Людська історія є принципово незавершеною. Знаходячиь в середині незавершеного процесу, не знаючи його кінця, не маючи іншої системи для порівняння (людство єдине і унікальне), не можна сказати, на якій стадії історії як цілого людства знаходиться. До того ж історичний процес, на відміну від природних явищ, є процесом людської діяльності і творчості, а резульати творчості не можна однозначно передбачити.