20. Основні риси філософії Відродження. Антропоцентризм філософського мислення.

В кінці ХІ ст. в Західній Європі починається новий етап соціально-економічного і духовного розвитку, який знаменував собою початок нової епохи - епохи Відродження гуманізму або Ренесансу. Це період зародження нового суспільного ладу, який будувався на базі нових продуктивних сил, що грунтувалися на машинному виробництві замість мануфактурного, цехової форми виробництва. Це сталося завдяки прогресу: в цей час було здійснено ряд відкриттів: самопрялка, вогнепальна зброя, відкриття Колумбом в 1492 р. Америки, в кінці ХV ст. португальці відкрили дорогу до Індії, Магелан здійснив кругосвітну подорож.

В цей час відбувається процес секуляризації - відокремлення від теології науки, літератури, мистецтва, філософії. Буржуазія не хотіла терпіти над собою ні феодальну ні церковну владу. Відбувся розкол християнської церкви. Мартин Лютер проголосив 95 тез проти папи Римського. Центр ваги переміщується із Бога на людину. Якщо в рабовласницькому чи феодальному ладі людина повністю залежить від пана, то тепер пан володіє засобами виробництва, а людина належить формально сама собі.

Чому називається епоха Відродження? - бо відразила античність, відродила погляд на людину. Людина була в центрі античної філософії. Але якщо античність розглядала людину з тілесного зовнішнього боку, то Відродження схиляється до духовності, хоч і сентизує ідне і інше.

Краса людини - це гармонія душевного і тілесного. І ось ця якісно нова гуманістично-ренесанська культура яка виникла була орієнтована на людину як на вищу цінність. Людина постає в епоху Відродження як творець не лише світу речей, але і творець самої себе. Ціниться творчість: коли людина творить нове. Ідеалом людини стає всебічність (всебічно розвинена людина, як напр. Леонардо -Вінчі - художник, математик, винахідник, механік і т.д.Філософія Відродження підносила людину до рангу божественного буття, обожнюючи саму природу людини. В цей період формується понятт у філософії, що людина стає поряд із Богом як творець. Джованні Мірандола обгрунтував право людини на творчість і створення самого себе,як надання людині Богом.

Бог у світоглядно-філософських побутових гуманістів продовжує відігравати роль творця світу, але поряд з ним стоїть людина, формально залежна від нього, бо створена ним, але будучи наділеною, на відміну від усієї решти природи здатністю творити і мислити, людина з Богом фактично починає відігравати роль "другого Бога", як висловився Кузанський. В цей період формується і поняття індивідуальності. Індивідуальність - це неповторність, оригінальність. Людина розглядається як творець, і осмислюється як неповторність, що грунтується на таланті, творчих здібностях.