logo search
философия уч

Релігійно-міфологічна антропософія

Перші цілісні уявлення про людину зародилися не у філософії і не в науці, а проявились у надрах релігійно-міфологічної віри: міфологія Давнього Сходу, антична релігійно-міфологічна традиція, християнська традиція тощо. На первісних етапах історії людям притаманні різноманітні міфологічні та релігійні форми самосвідомості. У легендах, переказах, міфах, як частині історії духовного розвитку людства, й розкривається розуміння природи, призначення і сенсу людини та її буття.

У міфологічній свідомості поява і розвиток людини нерозривно пов’язані з ґенезою Космосу, з природою, невід’ємною частиною якої вона себе вважала. Згідно з іншою поширеною традицією (що існувала й на теренах сучасної України) первісні люди „земленародженними” (звідси й поширений культ Землі-матері). Вони жили в гармонії між собою і природою, „позбавлені пам’яті про про минулі покоління”. Зі зміною обертання Всесвіту земно народжене плем’я було знищене, як писав Платон. Коли нормальне обертання Всесвіту відновилося, живе створіння не могло зароджуватися в землі з частин іншого роду. Подібно до космосу, якому Творець повелів бути у своєму розвитку самодостатнім, так і частинам його та сама влада наказала якомога самостійніше зачинати, народжувати і годувати потомство.

Основні уявлення людей міфологічного світогляду про їхні витоки живого взагалі, пов’язані з тотемічними символами. Ці символи об’єднують переважно назвою „чуринга” (видовжені пласкі камені (іноді галька) із реалістичним чи схематичним зображенням тотемічних пращурів), що уособлювала тіло тотема й водночас тіло (або його частину) хазяїна чуринги. Вона не лише втілювала історію народу і загальний початок усіх частин Всесвіту, які стосувалися людини та її життєдіяльності, а й була зосередженням зародків тварин, рослин і людини. Вважалося, що під час певних обрядових дій зародки (образи людей) „оживають”, „вискакують” із чуринги, а закінчивши своє життєве коло, повертаються до неї. Чуринга сприймалася як вищий символ єднання минулого (героїчної епохи тотема) і сучасності, єднання людини, людства та природи.

У багатьох народів збереглися уявлення і про своєрідний колообіг душ – зародків, від яких народжувалися люди і тварини. Ненароджені души перебували у верхів’ях рік, джерельних водах, горах тощо, куди після закінчення певного життєвого циклу вони поверталися. Побутує думка, що світ мертвих і світ зародків, можливо, був одним і тим самим світом.

До ХІХ ст. у європейській думці панівною була теїстична антропологічна концепція. Згідно з нею людина є актом божественного творіння. Класичну релігійну модель появи людини подано в Біблії у Книзі Буття: в кінці першої глави і на початку другої. У другій главі (текст якої є давнішим – ІХ – VІІІ ст.. до н. е.) так описано процес творення людини Богом: „І сотворив Господь Бог людину із пороху земного і дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею” (Бут. 2:7). У першій главі створенням людини завершує шестиденний цикл створення світу Богом: „І сказав Бог: „Сотворимо людину за образом Нашим, за добою Нашою, і хай панують над морською рибою і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею…” (Бут. 1:26). Книга Буття розкриває сутність людини та її походження як одне ціле, оскільки сутність людини пояснюється її походженням. Отже, Біблія дає синтез християнської антропології (походження людини) і християнської антропософії (вчення про людину як єдність тіла, душі та духу). У біблійній оповіді про походження людини чітко розмежовані сфера природного або космічного (генеалогія людини виводиться з неорганічного світу), біологічного (людина з’являється слідом за вищими представниками тваринного світу і підпорядкована біологічним законам тваринного буття) і духовного (Бог створив людину „душею живою”, як і все живе, але людина не лише жива душа, вона є образом і подобою Бога, а тому є не лише тіло і душа, а й дух).