Місце філософії в духовній культурі людства

На думку німецького мислителя М. Гайдеггера, філософія є відповіддю на поклик Буття. Як найвище розумове зусилля, вона є „інтелектуальним героїзмом”, який заперечує вузько утилітарннй підхід до оцінки її корисності, необхідність якої відносна й існує лише стосовно мети. "Істинною ж необхідністю для кожного є завдання бути собою, - вважав X. Ортега-і-Гасет, - для птаха літати, для риби плавати, для розуму – філософствувати”. Останнє - один з найсуттєвіших аспектів людського існування. Аристотель вважав: "Всі науки необхідніші за філософію, проте кращої за неї, більш необхідної для людини, не існує”. Платон у період найвищого розквіту своєї творчості визначає філософію як „науку людей вільних”. Як форма певного відношення до дійсності філософія допомагає долати духовну пустоту, стає важливим фактором об'єднання людства зі світом природи.

Становлення філософського знання - це завжди внутрішній духовний акт, який опосередковує інші дії, внаслідок чого з'являється нова реальність. Творення - завжди відточена „інтелектуальна мужність”. "Людина народжується двічі: перший раз фізично, другий - духовно, в процесі філософування”, зазначав Г. Гегель.

Важливе значення має практично діяльна функція філософії, яка забезпечує їй активно-перетворювальну роль, наприклад, у постановці та визначенні цілей життєдіяльності. Змінити світ, вважає Рассел, можна краще і правильніше всього шляхом духовно-морального удосконалення і самовдосконалення. Наука не займається питаннями добра або зла, вона не може пояснити цілей, яких ми прагнемо, або виправдати етичні принципи, яких дотримуємося. Тільки філософія може, повинна і здатна це зробити. Цінність принципів відносна і залежить від світогляду людини. У суспільстві відчуження людина часто не знає точно, чого вона хоче, хоча вірить, що знає, що таке добро і зло, істина і хибна думка. Тому для особистості краще всього діяти, спираючись на свою думку і волю, які формує філософія. Умова тут одна для всіх: не зазіхай на свободу інших. Отже, свобода думки - найвеличніше досягнення „історичних справ філософії”.

Роль філософії М. Бердяєв визначав як прагнення не тільки пізнати світ, але й змінити його, удосконалити. "Інакше й бути не може, якщо філософія є насамперед вченням про сенс людського існування, про людську долю. Філософія завжди претендувала бути не тільки любов'ю до мудрості, але й мудрістю. І відмова від мудрості є відмовою від філософії, заміною її наукою. Філософом є насамперед той, хто пізнає, але його пізнання цілісне, воно охоплює всі сторони людської сутності і людського існування, воно неминуче вказує на шляхи реалізації сенсу життя”, - писав мислитель.

Призначення філософії обумовлене її змістом. Вона служить:

• Осягненню істини. Філософська істина „притягує” до себе, бо, як вважав Аристотель, містить щось природне і прекрасне, зачіпає природу речей, природу духу, самої людини, Бога.

• Звільненню людини від невігластва. Цим філософія є ідеалом для людини і держави. "Тільки вона, - писав Декарт, - відрізняє нас від дикунів і варварів, і кожний народ тим більше громадянський і освічений, чим краще в ньому філософствують, а тому для держави не має більшого блага, як мати істинних філософів”.

• Подоланню утилітарного підходу до життя. Філософія необхідна для істинно людського життя, в якому є місце для роботи духу і думки. "Філософія, - вважає французький мислитель Ж. Марітен, - змушує згадати про вищу користь тих речей, які стосуються не засобів, а мети. Адже люди живуть не лише хлібом, вітамінами і технічними відкриттями. Вони живуть цінностями і реаліями, які підносять над часом і гідні визнання самі собою”.

• Засобом виховання духовності, мислення. Справжнє призначення філософії, - зазначав Сократ, - пробуджувати у людей духовні інтереси, допомагати їх духовним шуканням і духовному піднесенню. З цим пов'язаний весь історичний розвиток філософії, під час якого втілювалася ідея - велич людини полягає в мисленні.

• Філософія вчить розуміти сутність буття, в результаті чого людина отримує радість від життя. Г. Сковорода писав: "Філософія, чи любомудрість, скеровує все коло діл своїх на той кінець, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, як голові усього”. У цьому мета будь-якої діяльності і, врешті - решт, філософії. Вона робить людину Людиною.