Сучасна наука і філософія про рівні та форми буття

Людська свідомість є необхідною умовою виявлення буття, тому важливо розглянути, яким постає буття у людському пізнанні та усвідомленні. Це можна з’ясувати насамперед за допомогою науки.

Розуміючи певну необхідність поза наукових знань, урешті-решт до науки ми звертаємося тоді, коли хочемо з максимальним ступенем достовірності стверджувати про щось, що воно є або його немає. Інформація, якою володіє сучасна наука, майже безмежна, її досить важко звести до єдиної цілісної системи.

Тому між конкретними науками та філософією існує проміжна пізнавальна ланка – наукова картина світу (НКС).

Найважливішими характеристиками буття в сучасній науковій картині світу є такі:

• по-перше, буття постає переважно в динамічному, а не статичному вигляді;

• по-друге, буття постає у системних окресленнях, тобто в окресленнях зв’язку “всього з усім”;

• по-третє, до сучасної наукової картини світу входить рівнево-ієрархізована будова проявів буття: мікро-, макро- та мегапроцеси. Мікропроцеси – це процеси субатомарного рівня, макропроцеси – це рівень тіл, мегапроцеси – це рівень зоряних та галактичних процесів. На всіх рівнях діють свої особливі закони, тенденції, якісні характеристики;

• по-четверте, багаторівневість проявів буття демонструє себе ще й еволюційно. Той факт, що за інформаційними потужностями мозок людини майже безмежний, вказує на те, що еволюція детермінована не лише конкретними умовами, а й потенціями світового цілого. Еволюційний процес рухається у напрямі дедалі тотальнішого прояву глибинних характеристик буття;

• по-п’яте, сучасна наука докорінно змінила попередні уявлення про взаємозв’язок суб’єкта та об’єкта. Якщо раніше ці поняття досить радикально розводили, то тепер людина як суб’єкт постає органічною часткою світу об’єкта.

У зв’язку з усім зазначеним буття у сучасній науковій картині світу набуває характеристик суперечливої єдності процесів ентропії та самоорганізації. З одного боку, будь-яка система має тенденцію до руйнування, збільшення власної невпорядкованості, з іншого – через невпорядкованість і мінливість відбувається рух у напрямі гнучкіших і складніших форм самоорганізації.

Завершують усю будову наукової картини світу філософські узагальнення. Серед них дуже важливе значення має фіксація двох відомих нам і принципово відмінних статусів буттєвих процесів: матеріальне та духовне (ідеальне) буття. Матеріальне буття характеризується множинністю, подільністю, просторовістю, наявністю маси, опору матеріалу та силових взаємодій. Духовне буття поза просторове, самоконцентроване, рефлексивне, тобто прозоре для себе самого, ідеальне, цілісне, динамічне. Саме тому, що філософія розглядає буття не лише у його матеріальних проявах, не можна задовольнитися тими ознаками справжнього буття, які виробила наука: з позиції науки до справді існуючого можна відносити лише те, що є спостережуваним, а, значить те, що має просторово-часові характеристики. Але за всіх відмінностей матеріальне та духовне буття все ж постає як єдине та взаємозв’язане.

В філософії простір і час постають як найбільш загальні та універсальні форми буття, які не існують самі по собі, тобто окремо одна від одної. В сучасній науці (і філософії) існують дві концепції простору і часу: субстанціональна і релятивістська. Субстанціональна виводить властивості простору-часу із нього самого і не зв’язує їх з матерією, релятивістська навпаки – властивості простору-часу пов’язує з властивостями матерії. Наразі в науці і філософії панівною виступає релятивістська концепція.

Рух в філософії розглядається як спосіб існування всього що має статус буття, тобто того, що існує загалі. Як ніщо не може існувати поза простором і часом, так ніщо не може існувати поза рухом. Виділяють п’ять форм руху (класифікувати рух можна за різними критеріями, але робити це краще за все за матеріальним носієм, оскільки рух поза матерією не існує): механічна, фізична, хімічна, біологічна та соціальна. В останній час в західній філософії, а подекуди і в вітчизняній, виділяють шосту форму руху – мислення.

Як і категорії буття, простір, час, рух категорії матерія та ідеальне виступають одними з найбільш загальних та універсальних категорій філософії. Дати визначення цим категоріям можна двома способами: або одна через одну, в такому разі ми отримаємо так зване негативне визначення – матерія це не ідеальне і навпаки; або через суб’єкта (людину). В другому випадку матерія, як філософська категорія, фіксує все те в об’єктивній реальності, що сприймається органами відчуттів людини, тобто все, що може діяти на органи відчуття безпосередньо. Така традиція визначення матерії йде ще від французького філософа епохи Просвітництва П.-А.Гольбаха і, на нашу думку, цілком виправдана. Відповідно цього, ідеальне як філософську категорію можна визначити як відображення в об’єктивній реальності всього того, що принципово не може взаємодіяти з органами відчуттів людини, але може усвідомлюватися іншим ідеальним, вищою з відомих нам форм ідеального – свідомістю.

Таким чином філософські категорії буття, матерія, ідеальне, простір, час, рух являються найбільш загальними та універсальними поняттями, які людина виробила впродовж матеріально-духовного засвоєння об’єктивної реальності і представляють собою результат практичної діяльності людини.