Світоглядний вимір філософії

Філософія як специфічний феномен людської культури виникла у VII-VI ст. до н.е. Саме там, в архаїчних структурах стихійного світогляду, формувалися ті характерні моменти та особливості, що згодом стали відмітними рисами філософської форми суспільної свідомості. Таким чином, філософія своїм походженням і специфікою свого існування найтісніше зв'язана зі світоглядом, вона є своєрідною формою його існування.

Що таке світогляд? У найзагальнішому розумінні - це усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця в ньому, свого ставлення і відношення до цього світу й до себе, своїх претензій і намірів щодо світу і шляхів реалізації життєвих програм. Отже, світогляд - це певного роду знання про світ, людину й одночасно оцінка людиною світу і самої себе. Основна специфіка світоглядних знань у тому, що вони визначають ставлення людини до світу: природи, суспільства, іншої людини та самого себе.

Свого часу англійський філософ Ф. Бекон поділив світ на три частини: природа, суспільство, людська свідомість. .Звідси і пішла традиція виділяти три аспекти світогляду: натуралістичний (ставлення людини до природи), соціокультурний (відношення до суспільства) і егоїстичний (відношення „Я” до себе, до своїх власних суб'єктивних можливостей). Відповідно до цього, узгоджуючись зі своїм світоглядом, кожна людина, як проголошує давньоіндійська мудрість, послідовно реалізує три мети. Перша мета - жити, друга - жити краще, третя - бути кращою. Знання про те, як потрібно ставитися до світу, щоб успішно реалізувати три мети, - це і є світоглядні знання.

Будь-яка філософська система є світоглядним знанням, але не кожний світогляд є філософією. Поняття „світогляд” ширше поняття „філософія”. Подібно до того, як поняття „людина” передбачає, наприклад, не тільки українця, але й француза, китайця, італійця тощо, так і поняття „світогляд” не можна звести тільки до філософії. Воно включає інші історичні види світогляду - міфологічний, релігійний, науковий

Ціннісний характер світоглядного знання визначає поєднання в ньому інтелектуально-розумової компоненти з чуттєво-емоційною. Світогляд - це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і почуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої недосконалості. Інтегративний характер світогляду передбачає його структурну складність, наявність у ньому різних шарів і рівнів, з-поміж яких насамперед вирізняються емоційно-психологічний - світовідчуття і світоспоглядання. Тут фіксуються лише окремі, зовнішні прояви буття, світ явищ, а не сутностей. Наступні за глибиною відображення рівні - світосприйняття і світоуявлення. На цих рівнях формується вже цілісна картина світу, визначається взаємозв'язок процесів і явищ, відбувається фіксація їх тотожностей і відмінностей. Однак світогляд тут обмежений безпосереднім досвідом, почуття відіграють більшу роль, ніж розум. І тільки тоді, коли відображення відбувається через поняття, формується світогляд, здатний розкрити закономірності та сутність явищ і процесів. Світогляд на ньому рівні пов'язаний з абстрактним мисленням, теоретичним пізнанням і його можна назвати світорозумінням. Саме його і демонструє філософія.

Світогляд - це система узагальнених, ціннісно-орієнтаційних знань про відношення людини до світу. Системність світогляду в тому, що він репрезентує цілісність переконань, які не суперечать одне одному. Ці переконання поєднуються одне з одним за принципом необхідності та достатності, отже, світогляд прагне до цілісності, закінченості, завершеності. Світогляд захищає психіку людини від сумбурності зовнішньої інформації, служить тим фільтром, який послаблює, розділяє інформаційний потік.

Світогляд вбирає в себе тільки узагальнені знання, тобто загальні для широкого класу явищ. Світоглядні знання допомагають нам орієнтуватися в світі цінностей: „добре – погано”, „шкідливо – корисно”, „прекрасно – потворно”, тощо.

Світогляд - це систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом із життєвими позиціями, програмами та іншими складовими поведінки, активного діяння взагалі. Тим самим світогляд інтегрує пізнавальну і спонукально-діяльну настанову людської життєдіяльності. Філософія є найвищим рівнем і видом світогляду, його теоретичним оформленням.

Успішному функціонуванню специфічно людської життєдіяльності світогляд допомагає здійснюватися на різноманітних рівнях. За ступенем загальності існує світогляд особистості, груповий, професійний, національний, загальнолюдські світоглядні настанови. Стосовно ступеня історичного розвитку виділяємо античний, ренесансний, середньовічний тощо світогляд, а щодо ступеня теоретичної „зрілості” - стихійно-повсякденний, теоретичний, філософський світогляд.

Світогляд постійно пульсує, оскільки весь час прагне до змістовного наповнення. Однак він має і певний стійкий „осадок”, який містить основні принципи (правила) ставлення до світу: любов, справедливість, доброзичливість, впевненість у своїх пізнавальних можливостях, сенс життя. Філософія - квінтесенція світогляду, концентрат найважливіших методів і принципів світовідношення.

Передумовою філософського світогляду є міфологія і релігія. Виникнення філософії, її становлення пов'язано з особливостями історично найдавнішої світоглядної форми, яка по суті була перевіснецею самої людської історії - міфології.

Неухильний розвиток суспільного життя призводить до втрати первісною міфологією свого сенсу, вона вже не здатна світоглядно забезпечити ефективне функціонування нових форм співіснування, що розвинулись на руїнах первісного роду. Міф – „слово”, „розповідь” починає протиставлятися логосу, первісне значення якого також „слово”, „мова”, а з VII-VI ст. до н.е. - здатність до мислення, розум. Відбувається формування автономних форм суспільної свідомості, що становили колись (у міфології) синкретичну цілісність. Ними є насамперед релігія і філософія.

Релігія (від лат. геlіgіо - побожність) на ранніх стадіях розвитку суспільства складає одне ціле з міфологією. Проте щодо змістовності (з точки зору світоглядних конструкцій) є відокремленою, відмінною. Специфіка релігійного світогляду полягає в тому, що він виходить з принципу монізму (від грец. моно - один). Основним елементом релігії є культова система. Тобто система обрядових дій, спрямованих на встановлення певних відносин з надприродним. Кожний міф стає релігійним тією мірою, якою він входить у культову систему як її змістовна складова.

Релігія здебільшого відіграє позитивну роль, адже її основна мета полягає в тому, щоб допомогти людині подолати історично мінливі, відносні аспекти її буття і досягти абсолютного, вічного в єднанні з ідеальною істотою - Богом. У духовно-моральному аспекті релігія є катарсисом, тобто очищенням людини від негативних явищ повсякденності. Вона надає нормам, цінностям та ідеалам характеру абсолютного, незмінного, незалежного від кон'юнктури просторово-часових координат людського буття, соціальних інститутів тощо, намагається утвердити принципи Добра і Краси людської душі. Таким чином, релігія надає сенсу, значення і сталості людському буттю, допомагає перебороти життєві труднощі та йти шляхом постійного вдосконалення.