Вчення про субстанцію б.Спінози

Бенедикт Спіноза (1632—1677 рр.) — один з най­більших філософів Нового часу — був двічі вигнанцем. Його сім'ю вигнали з Португалії католицькі інквізитори за вірність іудейській релігії. Потім старійшини синаго­ги вигнали його з єврейської громади за єресь і пантеїзм. В обох випадках вигнанню була піддана така світоглядна настанова, як монізм — спочатку релігійний монізм євреїв, які заперечували християнський догмат про троїстість Божества, а потім філософський монізм Спінози, який повстав проти антропоморфності образу старозавітного Яхве.

Вважається, що найсуттєвіший вплив на формування філософських поглядів Спінози зробив Декарт. Проте свою основну ціль — пошук універсального принципу єдності світу — Спіноза все ж таки запозичив не у великого француза, а з інших джерел: окрім Біблії і Талмуда, він вивчав роботи арабських і єврейських філософів, з яких його найбільше захоплював стародавній апологет все­єдності Маймонід. Звичайно, прихильника метафізично­го монізму не міг задовольнити декартівський дуалізм: світ, розірваний на мислення і протяжність, — це не той світ, про який мріяв Спіноза. І мислення, і протяжність є атрибутами єдиної Субстанції, абсолютно самодос­татньої і такої, що є причиною самої себе (causa sui). Оскільки ця субстанція є вищою досконалістю, то вона є Бог.

Моністичний світогляд Спінози змусив його відмо­витися від декартівського вчення про дві субстанції, цей же світогляд не дав йому змоги змиритися з іудейським догматом про Бога, який перебуває десь поза природою. Бог Спінози присутній у кожному куточку світобудови, розлитий по всій природі. Його всесилля — в його всеприсутності, в його всеповноті. Світ з усім його розмаї­ттям і безконечністю форм — це Бог, побачений під різни­ми кутами зору, тобто, говорячи мовою Спінози, це су­купність незліченної кількості модусів єдиного Бога. Його Бог не мав якостей, які б відрізнялися від законів приро­ди. Бог Спінози — це світ у його єдності. Це і є той самий пантеїзм, за який Спіноза був вигнаний з єврейської громади.

Головна праця Спінози — "Етика" — відрізняється чіткістю логічних побудов, послідовністю викладу ідей і їхньою аргументацією. Робота побудована у вигляді ак­сіом і теорем, що витікають одна з одної, на зразок геомет­ричних. Але глибокий взаємозв'язок характерний не тільки для його манери викладу. Спіноза постулює за­гальний причинно-наслідковий взаємозв'язок, що про­низує універсум: будь-який акт визначається причиною, яка, в свою чергу, визначається іншою причиною, і так до безконечності; самодетермінуючою причиною є тільки Бог. Любов до нього, помножена на пізнання причинних зв'язків природи, — єдиний спосіб досягнення свободи.

Його "інтелектуальна любов до Бога" поєднує в собі якості і жагучої віри, і раціонального пізнання, що до­сить довго розділяли філософів на два ворожих табори. У Спінози вони досягли гармонії. Він упевнений, що люди­на, озброєна безкомпромісним розумом, здатна до суво­рого логічного мислення, здатна розшифрувати таємни­цю як фізичних, так і духовних явищ. Тільки завдяки цьому вона може стати вільною від рабства своїх афектів і пристрастей, побороти таким чином страждання і досяг­ти досконалості.