logo
философия уч

Монадологія г.Лейбніца.

Декарт зводив матеріальність до протяжності. Гот­фрід Лейбніц (1646—1716 рр.) справедливо заперечував, що з протяжності можуть бути виведені не фізичні вла­стивості тіл — їхні рух, дія, опір, а тільки їхні геомет­ричні властивості. Тому, вважає Лейбніц, необхідно виявити таку субстанцію, з якої можуть бути виведені основні фізичні властивості тіл. Втім Лейбніца не задоволь­няв і монізм однієї субстанції Спінози (якби існувала тільки одна субстанція, всі речі були б пасивні, а не активні), не задо­вольняла його дискретна картина світу, в якій всі елементи-часточки абсолютно однорідні і позбавлені струк­тури. Він був переконаний в якісному розмаїтті явищ, у неповторності й унікальності кожної речі і процесу. Тому й вважав, що кількість субстанцій безкінечна. У зв'язку з цим Лейбніц вводить поняття "монада".

Монада — це свого роду атом-субстанція. Головний атрибут монади — її активність, здатність до дії, сила. "Постійно існує одна й та ж сила, одна й та ж енергія і вона переходить лише від однієї "частини" світу до іншої, дотримуючись законів природи", — пише Лейбніц. І уточнює: "Субстанція є істота, здатна діяти. Всяка справ­жня субстанція тільки і робить, що діє". Кожна монада є "живе дзеркало Всесвіту", "стиснутий Всесвіт", тому в обмеженій індивідуальності закладена безкінечна всеза­гальність. Кожна з монад — замкнений космос, "вони не мають вікон, аби що-небудь могло в них входити або з них виходити"; вони взаємодіють інакше. Монади без­смертні, тому що гинути можуть тільки складні тіла, розпадаючись на свої складові елементи, монади ж прості і неподільні. Монади абсолютно неповторні, і їхні розбі­жності можна визначити за двома основними параметра­ми: 1) за "кутом зору" на світ, тобто за оригінальністю структури свідомості; 2) за ступенем розвитку, активно­сті і досконалості. Лейбніц поділяє монади на три кла­си: "оголені", "душі" і "духи". Перші з них являють со­бою неорганічний рівень, вони "сплять без сновидінь". Другому класу властиві відчуття і сприйняття. І тільки "духи" мають властивості особистості.

Лейбніц заперечував можливість перетворення одних монад на інші, але був упевнений, що прогрес кожної з них нічим, ніде і ніколи не може бути зупинений.

Монади, що стоять на нижчому щаблі, мають тем­не уявлення: вони не відрізняють сприйнятого ні від себе, ні від всього іншого. На щабель вище стоять мона­ди, яким властиве невиразне уявлення: вони можуть відрізнити те, що вони уявляють, від всього іншого, але тільки не від самих себе. Чітким уявленням воло­діють лише ті монади, що стоять на вищому щаблі: вони відрізняють уявне і від себе, і від всього іншого. Інакше кажучи, на вищому щаблі монади мають само­свідомість.

Який же кінцевий пункт прогресу монад і як дале­ко він може перевершити сучасних людей? Або інак­ше: чи можна вийти за межі людського? Конкретна відповідь тут неможлива, оскільки діє принцип — "вищі монади незбагненні для нижчих". Проте принципове рішення полягає в тому, що немає меж прагненню мо­над до досконалості. І, отже, Лейбніц не сумнівається, що, по-перше, у Всесвіті є монади, що і духовно, і тілес­но перевершують людей, і, по-друге, людина може ви­йти за свої межі. Верхня ж межа досконалості монад є Бог. Таким чином, духовне зростання людини є без­межним.