Натуралістична (наукова) антропософія

На сьогодні немає єдиної наукової теорії походження людини. Існуючі концепції на основі різних гіпотез намагаються пояснити появу людини на Землі. Найусталенішою, а отже найпоширенішою, є еволюційна концепція, з утвердженням якої в ХІХ ст. почалося інтенсивне наукове осмислення проблеми антропогенезу.

Еволюційний процес, як правило, поділяють на три стадії.

1.Космічна еволюція. Розпочалася приблизно 10 млрд років тому. За цей час Космос, а отже і Сонячна система, змінювалися, створюючи умови для зародження життя. Утвердженню такого різновиду еволюції сприяли досягнення шотландського вченого-геолога Джеймса Гетто на (1726-1797) та французького астронома, математика, фізика П’єра Симона де Лапласа (1749-1827). Гетто сформулював теорію еволюції геологічних формацій Землі, показавши її геологічну історію як повторення циклів руйнування одних континентів і виникнення інших, через вияв схожості сучасних і давніх геологічних процесів. С. де Лаплас запропонував свою космогонічну гіпотезу походження Сонячної системи.

2.Біологічна еволюція. Розпочалася приблизно 3 – 4 млрд років тому. Зумовила існування нині на Землі щонайменше двох мільйонів біологічних видів, одним з яких є людина. У дослідженні цього процесу велика заслуга французького природодослідника Жана-Батиста Ламарка (1744-1829). Він створив достатньо цілісну концепцію еволюції живої природи. Згідно з нею види тварин і рослин постійно змінюються, ускладнюються в своїй організації під дією зовнішніх чинників і своєрідного внутрішнього прагнення всіх організмів до вдосконалення. Проголосивши принцип еволюції загальним законом живої природи, Ламарка, однак, не з’ясував її причин. Зробив це відомий англійський дослідник Чарльз Роберт Дарвін (1809-1882). У своїй знаменитій праці «Походження видів шляхом природного відбору» (1859) він показав, що еволюція в органічному світі здійснюється під впливом трьох основних чинників: мінливості, спадковості та природного відбору. Мінливість є основою утворення нових ознак у будові та функціях організмів. Спадковість закріплює ці ознаки та особливості. У процесі природного відбору в боротьбі за виживання зникають організми, які не здатні пристосуватися до нових умов існування. Завдяки цьому єдиному процесу організми в результаті еволюції нагромаджують все нові пристосувальні ознаки, що врешті-решт і зумовлює появу нових видів.

3.Культурна еволюція. Розпочалася 2-3 млн років тому. У процесі цієї еволюції з’явилася людина. Теорія природного походження Дарвіна не могла розкрити сутність культурної еволюції, оскільки не брала до уваги або виключала такі моменти, як якісна відмінність розуму людини від тварини, роль праці в процесі антропогенезу та вплив соціального фактора на цей процес, що відіграли істотну роль в антропосоціогенезі, оскільки сприяли зміцненню соціального досвіду людини, її навичок, умінь, засобів мислення.

Для розуміння й природи культурної еволюції суттєве значення має мутаційна теорія еволюції голландського вченого Хуго де Фріза (1848-1935). Згідно з нею нові види виникають стрибкоподібно в результаті великих одиничних мутацій у генному спадковому апараті. Ідея стрибкоподібного розвитку життя, зокрема й антропогенезу, набула розвитку в сальтаціоністських концепціях, представники яких, спираючись на найновіші досягнення молекулярної біології й розвитку, палеонтології та інших наук, надають вирішального значення в еволюції випадковим явищам, зокрема глобальним катастрофам.

Такі точки зору добре узгоджуються з теорією самоорганізації систем. В Її основу покладено принцип самоорганізації як рушійної сили розвитку будь-яких відкритих систем, що обмінюється із середовищем речовиною та енергією. Перехід одного якісного стану в інший у цих системах відбувається як стрибкоподібний процес, який переводить нерівноважну систему, що досягла свого критичного стану, в якісно новий стійкий стан з вищим рівнем складності та впорядкованості. Вибір кінцевого стану є випадковим.

У Космічній еволюційній концепції Т. де Шардена антропогенез розглядається в концепції космогенез – постійної взаємодії двох якісно відмінних світових енергій: механічної та психічної. Перша зумовлює розширення. друга – концентрацію. В процесі космогенезу відбувається зростання психічного через його концентрацію і примноження форм його вияву. До того ж на думку Шардена у Всесвіті діють фізичні константи, які в комплексі зумовлюють його наявний стан, який уможливив появу людини.

У своїй знаменитій праці „Феномен людини” Шарден доводить, що перехід до „феномена людини” відбувався не лише через морфологічні зміни і природній відбір, як у Дарвіна, а визначався, крім цього. ще й і внутрішніми силами самого організму homo sapiens, трансформації її свідомості, зокрема появою рефлексивної здатності, що полягає в усвідомленні своєї свідомості. Тварини, на думку дослідника, знає дещо про світ, але вона не знає, що саме вона знає. Людина усвідомлює свою свідомість, і це робить її перебування у світі новою формою буття, підносить процес еволюції до нового рівня. Істотною властивістю людського життя, за Шарденом, є його здатність використовувати для свого розвитку випадковість. Життя розвивається, зазначав він, через гру шансів, але впізнаних і схоплених, тобто психічно відібраних шансів.

Заслугою вченого є й те, що він у межах еволюційної концепції, яка має загалом нелінійний характер, обґрунтував єдність біологічної та соціальної природи людини. Т. де Шарден вибудував такий ланцюг еволюції людини: австралопітек – пітекантроп – синантроп - homo sapiens.

З огляду на сучасні досягнення природознавства цей ланцюг дещо доповнений і має такий вигляд: рамепітек (найдавніший предок людини, що жив на території від Індії до Африки близько 15-14 млн років тому) – сівапітек (проживав на території Азії приблизно 10-9 млн років тому) – австралопітек (жив на території Африки 5-4 млн років тому) - зінджантроп (людина вміла, що жила на території Африки приблизно 2 млн років тому) – пітекантроп (жив 1,9-0,65 млн років тому) – синантроп (400 тис років тому) – неандерталець (рання форма homo sapiens,жив приблизно 130-50 тис років тому) - homo sapiens (40 35 тис років тому).

Антропогенез не слід розглядати як єдиний, чітко означений лінійний процес. До того ж слід мати на увазі, що, по-перше, у процесі еволюції постійно виникали нові розгалуження, більшість яких досить швидко зникала, по-друге, у кожний період часу існувало багато паралельних еволюційних ліній, що походили від спільного нащадка. Нарешті, походження людини пов’язане із зародженням життя не Землі, що лишається поки що таємницею. Тому розглянуті точки зору є лише гіпотезами. Існує гіпотеза й про позаземне походження людини. Згідно з неї земна людина є продуктом „селекційної діяльності” на Землі вищої цивілізації; еволюційний процес живого у земних умовах неодноразово коригували штучно.

У наукових розробках проблеми антропогенезу ще багато невідомого, не з’ясованого до кінця, не проаналізованого, а отже, такого, що підтримується однією групою вчених і водночас заперечується іншою. І це зрозуміло, оскільки ідеться про найдивовижніше творіння – людину.