Модернізм і постмодернізм

Історично постмодерн означає перехід від нового до сучасності, він виступив з критикою філософських і культурних цінностей, які сформувалися в рамках раціонального менталітету. Модерн має європоцентристський характер і витоки його можна найти ще в античності, як вважають деякі представники модернізму. Основними представниками постмодернізму є: Ж.-Ф. Ліотар, М.Фуко, Ж. Дерріда, Р. Барт, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз, Р. Рорті, У. Еко, Ж. Бодрійяр.

Революційні зміни в суспільному бутті – індустріалізація, урбанізація, індивідуалізм, секуляризація, масовість, стандартизація, спеціалізація, - поставили перед суспільною свідомістю цілий ряд нових проблем, що зумовило переосмислення і цілого ряду традиційних філософських проблем.

В теоретичній сфері найважливішим елементом модерну є просвітницький розум (раціоналізм), фундаменталізм (пошук сталих основ і прагнення до чіткості і визначеності), універсалізм пояснюючих схем та узагальнюючих теорій. Для епохи розуму характерними є віра у прогрес, гуманізм, оновлення, революцію, науку, те, що постмодернізм вважає небезпечним утопізмом і категорично заперечує.

В соціально-історичному аспекті постмодернізм – "культурна логіка пізнього капіталізму". В цьому відношенні постмодернізм виступає як "некероване зростання складності" (Ж.-Ф. Ліотар), під яким розуміється ускладнення буття людини в у всіх сферах взаємовідношень і взаємодії з природою і, особливо, суспільством, "ера безладдя, яке все більше посилюється, причому воно має глобальну природу" (Дж. Фрідман). Найважливішим фактором становлення постмодерну стала інформаційна культура, яка обумовлила перехід від виробництва предметів (модерн) до виробництва знаків, символів, інформації.

Ціннісні орієнтації у постмодернізмі також зовсім інші, ніж модернізмі. Якщо модерн вважав основними цінності свободи, рівності, братерства та ідеал "досконалого суспільства" і "досконалої людини", то в постмодернізмі ними виступають свобода як така, різноманітність, толерантність і суспільство, де "всі автори і актори". Традиційним поняттям і категоріям постмодернізм пропонує свою термінологію. Його основними поняттями є плюралізм і деконструктивізм, які передбачають відмову від ідей цілого, універсального і абсолютного, так само як і від аналітичних процедур пошуку сенсу. Таким чином створюється "про вокативний" образ науки, яка вичерпала себе в необхідності доводити докази, легітииізувати знання в наукових експериментах, користуватися спекулятивною діалектикою.

Втім постмодернізм не відмовляється від нових "наративів" (з лат. – оповідальний): перфоманс – мінливість подій, ситуативність; симулякр – творчий монтаж імітованої реальності; ефективність (а не істина); мова і комунікація як джерело легітимації знань та ін.

Постмодернізм – інтелектуальна течія, яка веде за собою релятивне, ірраціональне ставлення до досягнень попередньої культури. "Смисл не належить ні висоті, ні глибині. Все відбувається на поверхні", - говорить Ліотар. З такою ж претензією на абсолютність висловлюються й інші тези: "Ніщо не занадто"; "Забути!"; "Ніщо не гарантовано"; "На тому стою, але можу як завгодно".

Безумовно, постмодернізм багато зробив щоб звільнити мислення віл спрощених схем, стереотипів, застарілих міфологем, обмеженості позитивістської картини світу, протиставивши їм творчу уяву, ерудицію, літературний талант, метафоричність. Але нищівна критика традиційних цінностей, норм моралі, ідеалів естетики ведеться для того, щоб дати місце образу нового споживача культури, для якого інформація – культова цінність.

Сьогодні постмодернізм є новою тенденцією в суспільній самосвідомості і культурі західних суспільств. Глобалізація породила нескінченну кількість невизначеностей, які приводять до думки, що ми маємо справу не з новим світовим порядком, а з "безумним", "зсунутим" світом. У соціальній теорії постмодернізм – це новий напрямок, який націлений на розробку багатовимірних уявлень про пріоритети, цілі і завдання людства і розробку полі варіантних засобів, методів і стратегій їх здійснення.

Ситуація постмодернізму направлена на подолання філософії антропоцентризму з його ставленням до світу як до засобу самоствердження в ньому людини-володаря, господаря і повелителя, вінця творіння. За нових обставин стає зрозумілим, що загадка людини полягає не в тому, в який бік вона змінюється, а в тому, що вона взагалі не змінюється. Втім постмодернізм дає людині шанс знайти нарешті спокій для себе, інтуїтивно орієнтуючись на "ієрархію припустимого" як на найменше зло. "На що піде зрублене дерево: на будівництво храму чи на побудову шибениці?" Ієрархія припустимого пояснить різницю миттєво, хоча загубленого дерева буде шкода в обох випадках. В цьому і полягає моральний вибір і світосприйняття постмодернізму. Історична заслуга постмодернізму в тому, що він по новому ставить проблему свободи і відповідальності як людини, так і людства.