Загальна характеристика сучасної світової філософії

У другій половині XX ст. людство перейшло на новий етап свого історичного розвитку, який характеризувався подальшим зростанням виробництва, нарощуванням темпу його руху, ускладненням суспільного життя і загостренням соціальних протиріч, зміною становища людини в світі, її участі і ролі в історичному процесі. Разом із змінами в соціально-економічному і духовно-культурному житті людства відбулися значні зміни в змісті і характері філософствування, діапазон якого значно розширився порівнянно з минулим: волюнтаристи та індетерміністи, раціоналісти та ірраціоналісти, об'єктивісти і суб'єктивісти, сцієнтисти і антисцієнтисти тощо, всі вони разом стають своєрідним дзеркалом того, чим стурбоване людство і які думки панують в головах людей. Одні філософи у пошуках відповідей на питання, які поставило життя, звернулись до філософської спадщини, філософської класики минулого, намагаючись "прочитати" її у відповідності до вимог історичного моменту, тому відбулось повернення до І.Канта і виникли неокантіанські школи — Марбурзька і Фрайбурзька, найбільш відомі їх представники Герман Коген (1842-1918), Пауль Наторп (1854-1924), Ернст Кассірер (1874-1945), Генріх Ріккерт (1863-1936) та інші. До Гегеля повернулись у формі неогегельянства: Герберт Бредлі (1846-1924), Бенедетто Кроче (1866-1952), Артур Ліберт (1878- 1946), Ріхард Кронер (1884-1974), Жан Валь (1902-1969), Жан Іпполіт (1907-1968). Дехто, скоректувавши деякі положення К.Маркса, особливо про класи і класову боротьбу, революцію і державу диктатури пролетаріату, намагався з'єднати марксизм зі своїми міркуваннями про людину, її поневолення і самовивільнення, страждання і щастя. Такий напрямок у західній філософії відомий під назвою неомарксизму, а представляє його, в основному, Франкфуртська філософсько-соціологічна школа (Г.Маркузе, Т.Адорно,Ю.Хаберманс та ін.). Під впливом марксизму побудував своє вчення і неофрейдист Е.Фромм (1900—1980). Філософи релігійної орієнтації модернізували вчення середньовічного філософа Фоми Аквінського, і воно одержало назву неотомізму. Найбільш характерним для всіх філософських шкіл — і тих, які представляють модернізовані філософські напрямки минулого, і тих, які грунтують на переважно нових засадах, є орієнтація на людську індивідуальність, на суб'єктивний фактор життєдіяльності і функціонування суспільства. Це стосується, насамперед, філософської антропології, фрейдизму, екзистенціоналізму, герменевтики, неопозитивізму, феноменалізму, персоналізму, неотомізму тощо. Загальним для них є насамперед те, що всі вони виявляють стурбованість положенням і становищем людини, її долею в майбутньому, наростанням кризових явищ у суспільстві і, в першу чергу, кризою духовної культури, процесами відчуження людини від природи, від інших людей і від самої себе. Але кожний напрямок у сучасній філософії, кожна з філософських шкіл намагалась і намагається вирішувати все по-своєму, виходячи з своїх світоглядних засад і методології, соціальної орієнтації і філософської традиції, етнічної приналежності і власної позиції. Із усього розмаїття цих напрямків і шкіл можна виділити три основні групи: антропологічно-ірраціоналістичну філософію, сцієнтистсько-раціоналістичну і релігійну філософію.