35. Неокласичні філософські вчення хіх ст. "Філософія життя". Психоаналіз з.Фрейда.

Особливості: 1. некласична філософія – це наявність багатьох філософських напрямків (плюралізм); 2. Відхід від класичних принципів філософії (віра в розум). Приходить на зміну раціоналізму ірраціоналізм; 3. Епігонський (нетворчий) характер філософії. Некласична філософія не спроможна висунути принципово нові філософські концепції, вона лише коментує класиків філоофії з позиції нових знань; 4. Переважають гуманістичні, екзистенціальні тенденції у філософії.

Власне нетворчий характер виявлено у неогегеліанстві – це напрям, який склався в кінці ХІХ ст. в Західній Європі. Вони намагались осучаснити філософську систему Гегеля через призму гуманістичних тенденцій. Зокрема вчення про “абсоютний дух” Гегеля розробляв Бредлі Мак-Таггерт. Мак-Таггерт акцентує, що основне не боротьба протилежностей, а синтез (єдність) протилежностей. Вони намагались поєднати гегелівський абсолютний дух з людським духом. Неогегеліанець Олдр Кожев твердив, що діалектика є лише в історії, а в природі її нема. Другий напрям неокантіанство, яке поставило за мету захист та збереження принципів класичної нім.філос. Трактування філософії виключно як критики пізнання, відмова від онтології, склалася неокантіантами ще у Німеччині в 60 рр. ХІХ ст. і розвивалось двома школами: Марбурзькою – Коген, Кассірер та Френбурзька – Віндельбандт, Ріккерт, в Україні – Челпанов.

“Філософія життя”- це вираз гуманістичних ідей, це філософський напрям, який склався у Німеччині та Франції. Представники Фрідріх Ніцше, Дільтей, Зімель, Шпенглер, Бергсон. “Філософія життя” виникла як опозиція до класичного раціоналізму і як реакція на кризу механічного природознавства. Спирається на традиції німецького романтизму. “Філософія життя” звернулась до житя як первинної реальності, цілісного органічного процесу, який передує розділеню матерії і духу, буття і свідомості. Саме поняття життя трактується в 3 основних аспектах: 1. В біологічно-натуралістичному аспекті (Ніцше виходив з того, що людина є найслабший і найнезах. Біологічний вид і позбавлена вітальних (житєвих) засобів від природи (хутровий покрив як у тварин). Тому людина приречена до творення цих вітальних засобів, вона змушена прагнути до володарювання засобами життя (“воля до влади”) не лише в політ.розумінні, але і над обставинами особистого життя. Звідси його культ надлюдини. Висловлює такі ідеї: 1.ціність життя в нього збігається в волею до влади. 2. Існує природня нерівність людей, яка зумовлена прагненням до влади звідси 3. Висновок: сильна людина, природжений аристократ є абсолютно вільним і незв’язаний ніякими правилами і заборонами Праця “Так говорив Заратустра”. 2. Тлумачення життя в космологічному плані (Бергсон) Життя якась космічна сила, життєвий порив, суть якого в безперервному творенні себе і нових форм. Людина в нього трактується як творча істота.3. в культурно-історичному плані розглядали Дільтей, Зімель, Шпенглер. Життя трактується як історичний досвід духовної культури. Шпенглер писав, що життя – це доля (замкнутий цикл, виникає катастрофа і тому одні культури замінюють інші). Виділяючи 8 культур, вважає, що цивілізація - це занепад. “Філософське життя – це ірраціональна концепція розвитку як бунт проти розуму, в основу ставить волю (світова воля як у Шопенгауера) і воля до влади (Ніцше). Розуміння життя як іраціональне зумовило і своєрідну гносеологію. Особливістю є те, що засобами пояснення стали твори мистецтва, музики, а не філософія. З’являється герменевтика.

Філософське значення має психоаналіз Фрейда. Психіка розглядається ним як дещо самостійне, існуюче паралельно до матеріальних процесів і кероване особливими, вічними психічними силами, що лежать за межами свідомості. Над душою людини панують, як рок, незмінні психічні конфлікти несвідомих прагнень до насолоди (лібідо) з принципом “реальності”, до якого пристосовується реальність. Всі психічні стани, всі дії людини, а згодом і всі історичні події та суспільні явища Фрейд піддає психоаналізу., тобто тлумачить як прояв несвідомих і, перш за все сексуальних, потягів. Конфлікти в глибині психіки індивідів стають у Фрейда причиною і змістом моралі, мистецтва, науки, релігії, держави, права, воєн тощо.

До Фрейда вважали, що всі психічні захворювання мали зовнішній характер. Фрейд вважав, що саме конфлікт між свідомим і несвідомим стає причиною багатьох неврозів. Цей конфлікт вирішується не завжди легко. Основою психічного життя, за Фрейдом, є "Воно" - неусвідомлена сукупність несвідомих потягів, інстинктів, найважливішим серед яких є інстинкт життя, та інстинкт смерті. За Фрейдом усвідомлюються лише окремі моменти психічного життя, пов'язані з необхідністю пристосування до умов існування.