27. Діяльно-творча основа буття у філософії й. Фіхте. Філософія тотожності в. Шеллінга.

Фіхте. Декарт заявляв, що сумніватися треба в усьому, окрім самого акту сумніву. Але Фіхте йде далі Декарта: декартівське "мислю, значить існую" - акт теоретичний, пізнавальний, у Фіхте ж йдеться про практичний, вольовий і творчий акт, в якому Я само себе породжує. не випадково акт самопізнання Фіхте називає "діяння, що відбувається" - у цьому понятті зафіксований і результат "справа" і сам процес "дія". Тепер стає зрозумілим, яким чином Фіхте вдалося позбутися "речі в собі": якщо все є "Я" - безперервна діяльність, "справа-дія", - то будь-яка річ є застигла, кристалізована діяльність, її відлита форма, продукт втілення і продовження "Я". Це і дає Фіхте підставу твердити, що Я=не-я. Отже Фіхте підішов до нового розуміння людини.За всіх часів робилися спроби звести сутність людини до природи. Просту констатацію створення людини за образом і подобою до Бога Фіхте вважає іншою крайністю. Істина ж полягає в тому, що людина - творення самої себе, продукт творчого самоутворення.

Яі всі німецькі класики, Шеллінг ставив перед собою завдання з'ясувати, як співвідносяться мислення і буття. Відповіддю була його філософія тотожності. Буття і мислення тотожні - у цьому гарантія адекватності нашого сприйняття світу і можливості продуктивно діяти в ньому.В людині і через людину світ приходить до самоосмислення. "У карлика на ім'я людина прокидається дух велетня і не впізнає самого себе", - писав Шеллінг. Але як довести що мислення і буття не спотворює реальність, що вони є дійсно реальними. Що значить довести тотожність? Це значить із лівої частини рівняння вивести праву, а потім - навпаки. Отже, потрібно спочатку, відштовхуючись від буття, прийти до мислення, а потім, виходячи з мислення, прийти до буття. Відповідно філософія тотожності розпадається на дві частини: рух від буття до мислення змальовує його натурфілософія (ранній період), а виведенню буття з духу присвячена його система трансцендентального ідеалізму.