3.Проблемність людського буття.

Людина – істота діяльнісна. На відміну від тварин вона не лише пристосовується до середовища, але і активно перетворює його, формуючи штучне середовище свого існування. При цьому вона вдосконалює себе, здійснюючи безліч дій, які виходять далеко за коло безпосередньо її біологічних проблем. Адже стати ЛЮДИНОЮ в повному розумінні цього терміну означає досягти певного рівня як фізичного так і соціального, як морального так і інтелектуального, оволодівши певними видами і навиками діяльності, виробити ціннісне ставлення до дійсності, іншими словами, - ствердити себе як суб’єкта діяльності і розвитку, господаря власної долі.

Але слід при цьому мати на увазі те, що буття людини є глибоко детермінованим. Існує безліч проблем, які чільно впливають на буття людини, придаючи йому особливу специфічність. До числа таких проблем слід віднести: проблему життя, смерті та безсмертя, проблема людської свободи та відчуженості, проблема достовірності людського буття, проблема творчості, відповідальності та вибору, стражденності тощо.

Людина смертна. Ця хоч і сумна обставина є цілком природною. По-перше, у світі все, що має початок, має кінець. По-друге, смерть будь-якої живої істоти біологічно неминуча, вона запрограмована на генетичному рівні. Смерть не є просто зовнішньою протилежністю життя, вона – момент самого життя. Адже в процесі обміну речовин, що є основою життя, постійно відмирає частина клітин організму. З цієї точки зору продовження життя – це неперервна перемога над смертю доти, доки зрештою остаточно не перемагає смерть. Важливими проблемами потому в цьому плані постають: виявлення і дослідження причин, які визначають протяжність буття людини, пошук шляхів і можливостей запобігання старінню людського організму та збереження його здатності до подальшого функціонування (стовбурові клітини, клонування та пересадка органів, тощо). Але життя кінечне і потому смерть природна, але вона стосується тільки певної істоти, індивіда, бо рід, до якого вони належать, продовжує жити. Більше того, біологічна еволюція можлива лише завдяки смерті індивіда, зміні поколінь. Так само, як матерія людського тіла не зникає зі смертю людини, а включається в природний кругообіг, біологічно людина породжує себе у своїх нащадках, передає їм певні генетично закодовані якості. Нарешті, в соціологічному сенсі (з погляду науки про суспільство) смерть окремих індивідів, зміна поколінь – вже не тільки в біологічному, а й соціальному розумінні – є передумовою суспільного розвитку. І тут кожне покоління робить свій внесок у скарбницю культури, і кожна окрема людина бере в ньому участь. У цьому полягає можливе для неї безсмертя.

Конечність надає людському існуванню сенсу, оскільки робить людське життя визначеним, завершеним.

Питання про сенс – це питання про існування у людині таких життєвих цінностей, орієнтирів, ідеалів, принципів, під які вона може підводити більшість ситуацій або вирішень, з якими стикається у житті. Питання про сенс передбачає не лише наше вміння оцінювати реальні події та явища власного життя, а вміння оперувати стратегічними життєвими цінностями, принципами та орієнтирами, знаннями про життя, дійсність, людину, суспільство, людство в цілому.

Звідси стає зрозумілим, що сенс – це виключно людське явище. В ньому концентруються найперші людські цінності і прагнення, в ньому людське життя постає сконцентрованим, цілісним. Ось чому найпростішою відповіддю на питання про те, в чому полягає сенс життя, може слугувати така: у тому, за що ви згідні віддати своє життя. Досить поширена теза про те, що вищий сенс людського життя полягає в пошуку та продукуванні сенсів. Насправді сенсом людського буття може стати майже все, з чим людина стикається у житті: це можуть бути гроші та заможність, самопошук та самопізнання, подвиг або чесне служіння і т.д., і т.п. Одначе слід пам’ятати, що життя втрачає сенс, стає беззмістовним (на погляд Л.М.Толстого), коли зводиться лише до задоволення, матеріальних потреб, до насолод людини.

Звідси - треба жити не тільки для себе, а й для інших – «ближніх і «дальніх», переборюючи в собі риси егоїзму, зосередженості на приватних інтересах і справах; виховувати почуття співпричетності до цілого – роду, народу, людству, навіть космосу. І, як не раз говорили великі гуманісти, поспішати робити добро.

Потому роздуми над проблемою виявлення сенсу життя, це перш за все проблема виявлення того, що людина може і дає життю; що вона бере від життя; як вона ставиться до життя?

Підсумовуючи усі ці міркування, можна прийти висновку, що реальний філософський гуманізм має ідеал, який визначає сенс людського життя в його особистісних і загальнолюдських параметрах. Цей ідеал стверджує діалектичну єдність біологічного і соціального, конечного і безконечного, смерті й безсмертя. Саме на цьому кінець кінцем ґрунтується регулююча роль моральності як і в індивідуальному житті людини, так і в його ставленні до смерті. І це дозволяє стверджувати, що тільки у безсмерті розуму й гуманності людини її безсмертя.

Наступними проблемами, з якими зіштовхується людина в рамках свого буття є проблема творчості, свободи реалізації, проблема вибору в рамках самовизначення в своєму житті та відповідальності за свої вчинки і дії.

Жодна філософська проблема не приковувала й не приковує до себе таку увагу, як проблема свободи. Для особи мати свободу – це історичний, соціальний і моральний імператив, критерії її індивідуальності й рівня розвитку суспільства. Довільне обмеження свободи особи, жорстка регламентація її свідомості й поведінки, зведення ролі людини до простого «гвинтика» в соціальних і технологічних системах призводить до шкоди як особі, так і суспільству. Лише завдяки свободі особи суспільство набуває здатність не просто пристосовуватися до наявних природних і суспільних обставин навколишньої дійсності, але й перетворювати їх відповідно до своїх цілей. Звичайно, немає й не може бути якоїсь абстрактної, тим більш абсолютної свободи людини ні від природи, ні від суспільства, але разом з тим конкретним матеріальним носієм свободи, її суб’єктом завжди є особа, а відповідно й ті спільності, у які вона включена – нації, класи, держава.

В історії суспільної думки свобода традиційно розглядалась в її співвідношенні з необхідністю. Сама ж необхідність сприймалась, як правило, у вигляді долі, фатуму, перед визначення, що керують вчинками людини й заперечують свободу її волі. Протиставлення понять «свобода» і «необхідність», заперечення чи підміна одного з них іншим більше двох тисяч років було каменем спотикання для мислителів, які так і не знаходили задовільного розв’язання проблем. Це тим більш прикро, що проблема свободи й необхідності, їх співвідношення в діяльності й поведінці особи має величезне практичне значення для оцінки всіх вчинків людей. Проблему цю не можуть обійти ні мораль, ні право, бо без визнання свободи особи не може бути і мови про юридичну та моральну відповідальність за свої вчинки. Якщо люди не мають свободи, а діють лише примусово, за необхідністю, то питання про їх відповідальність за поведінку втрачає сенс. Слід брати до уваги і те, що у своїй практичній діяльності люди зіштовхуються з конкретно-історичними втіленнями історичної необхідності у вигляді реально існуючих природних умов життя, соціальних і економічних відносин, наявних матеріально-технічних засобів тощо. Люди не вільні у виборі об’єктивних умов своєї діяльності: більше того, самі ці умови великою мірою визначають коло їх інтересів, їх прагнення, сподівання і т.п. Однак люди, безумовно, мають значну свободу у визначенні цілей свої діяльності, оскільки в кожний даний історичний момент існує не одна, а кілька цілком реальних можливостей розвитку. Навіть тоді, коли немає розумної альтернативи, люди здатні віддалити настання для них явищ чи прискорити наближення бажаних. Нарешті, люди більш або менш вільні у виборі засобів досягнення поставлених перед собою цілей. Свобода, отже, не абсолютна, вона перетворюється в житті як здійснення можливості вибору певної мети і плану дій. Свобода у цьому є тим вагомішою, чим краще люди усвідомлюють свої реальні можливості, чим більше засобів знаходяться у їх розпорядженні для досягнення поставлених цілей, чим більшою мірою можуть скористатися сприятливими для них тенденціями суспільного розвитку і протидіяти несприятливим.

В рамках свободи людини існує безліч проблем, які тим чи іншим чином можуть впливати на здатність її до самореалізації. До числа таких проблем слід віднести:

а) проблему співвідносності між індивідуальною та суспільною свободами;

б) проблему співвідносності між індивідуальними свободами конкретних індивідів;

в) проблему перенесення свобод з площини їх декларативності в площину суспільної реальності;

г) проблема забезпечення повноти реалізації в суспільстві цілісного комплексу гарантованих прав і свобод кожним громадянином;

д) проблема встановлення адекватної міри відповідальності за порушення або обмеження гарантованих людині прав і свобод та і інші.

Народу з правами і свободами, які сприяють забезпеченню повноти реалізації можливостей людини змішати своє буття і буття суспільства на краще велику роль відіграє творчість як форма цілеспрямованої, цілепокладаючої діяльності людей направленої на формування системи новітніх цінностей, як матеріальних та духовних. На це також повинна бути спрямована діяльність як самих індивідів так і суспільства в цілому. Суть проблеми творчості буде більш детально висвітлена в темі «Проблема цінностей у філософії».

Отже, треба формувати культуру суспільних відносин, оволодівати нормами цивілізованого життя. Справжня свобода, яка передбачає необхідні соціальні умови для всебічного розвитку особи, реалізується тоді, коли всі люди отримують безперешкодний доступ до нагромадженого людського досвіду, знань і духовних цінностей, одержують можливість для розкриття закладених у них здібностей і обдарувань.

Контрольні питання:

1 Назвіть філософів і охарактеризуйте їх підходи до сутності людини?

2. Які ви знаєте ознаки людського?

3. В чому полягає «проблемність людського буття»?

4. Звідки постає проблема сенсу життя людини?

5. Що робить людину особистістю?

6. В чому полягає філософська сутність відчуження і як проблема відчуження людини осмислюється в історико-філософських дослідженнях?

7. В чому полягає і як проявляється багато вимірність людської свободи?

8. Розкрийте сутність та значення категорії «смисл життя» для філософської рефлексії.

9. Чому однобічне розуміння людської сутності веде до тоталітарної суспільної практики?