logo
Філософія (книга)

Класична доба української філософії Доба Просвітництва.

В Україні Просвітництво також являло собою антифеодальну, буржуаз­ну за своєю спрямованістю ідеологію, яка знайшла своє відбиття і в розвитку філософських ідей. Засновником нової, класичної доби української філософії став Григорій Савич Сковорода (1722 - 1794). Саме в класичний період української філософії набувають найбільшого вираження й чітких ознак основні риси української філософської ментальності — антеїзм, екзистенціальність і кордоцентризм. Що ж до «філософії серця» - кордоцентризму, то вона вперше найбільш вагомо висловлена у філософських пра­цях Г.Сковороди. Філософія, за Сковородою, є самим життям, тому головним у людини є не стільки її "теоретичні" пізнавальні здібності, скільки емоційновольове єство її духу - серце. Подібно до Сократа, Сковорода закликав: "пізнай себе", "загаянь у себе". Екзистенціальний настрій позиції Сковороди виразно демонструє мова його творчості – мова символів, образів, а не чітких усталених понять.

Великий український мислитель започаткував новий напрям мислення у філософії, піднісши свій голос проти соціальної й національної нері­вності, паразитизму панівних класів та лицемірства духовенства, яке виправ­довувало ці суспільні вади.

У своїх онтологічних поглядах Г.Сковорода виходив із визнання трьох світів кожен із яких має дві свої природи, "натури". Такими світами є "макрокосм" (природа, світ, що складається з множини малих світів), "мікрокосм" (людина) й "світ символів" (духовне життя, мудрість, Біблія). Всі три світи мають видиму натуру - це світ матеріальний, світ речей, земля тощо, й натуру невидиму – це дух, істина, вічність, Бог. Показово при цьому, що Бог у Сковороди є водночас і природою в її найрізноманітніших виявах, але, з іншого боку, Бог - це джерело, "сонце світу".

Та при всьому цьому, основне спрямування творів Сковороди зводиться до дослідження людини, її існування. Науку ж про людину та її щастя він вважав найважливішою з усіх наук. Спираючись на світоглядно-християнські категорії любові, віри, щастя, смерті тощо, філософ шукає відповідь на те, що є людина якими є зміст її життя, основні грані її діяльності. Особливо вагомими в цьому аспекті є поняття любові й віри: вони нерозривні, поза їх єдністю неможливе існування людини.