Тема 11. Етика як філософська наука про мораль.

Основні поняття і категорії: етос, етика, мораль, моральність, мононорми, традиція, добро, зло.

План:

1. Предмет етики. Етика як філософська наука про мораль.

2. Мораль в системі світових реалій.

Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми звемо моральними, це цікаво й важливо для кожної людини.

Термін «етика» походить від давньогрецького «ethos», яке ще в Гомера означало місце перебування, або спільне житло. Пізніше значення даного поняття дещо змінилося. Більш традиційним стало тлумачення слова етос як звисай, вдача характер. В античній літературі етос використовувався для позначення усталеного характеру того чи іншого явища. Хоча, первинне значення етосу, як спільного житла або місця перебування теж не втрачає своєї актуальності, а тим більше, не є для предмету етики зайвою, так як вона акцентує увагу на наявність зв'язку вдачі людини з її природним, культурним та соціальним оточенням. Сам термін етика вперше вживає давньогрецький мислитель Арістотель. Він був необхідний філософу для позначення чеснот, що стосуються людської вдачі та характеру. Арістотель залишив праці, в яких вперше вживається це слово: «Нікомахова етика», «Евдемова етика» то «Велика етика».

Можна зауважити, що під власною назвою наука етика існує понад 23 століття. Хоча, це не означає, що етичних проблем не існувало раніше. З ними ми зустрічаємося у проблемах філософського осмислення світу Стародавньої Індії та Китаю.

Що ж до поняття «мораль», то варто також звернутися до історії античного світу. Річ у тім, що в латинській мові здавна існувало слово mos, яке, подібно до етосу, теж означало характер, вдачу, звичай. І зважаючи на цей комплекс значень відомий римський письменник і політичний діяч Марк Туллій Цицерон утворює від іменника mos прикметник moralis «той, що стосується характеру, вдачі та звичаю». А вже в IV ст. н.е. виникає термін moralitas -мораль.

З часом поняття мораль та етика стали загальнопоширеними. Варто зауважити, що термін етика зберіг саме арістотелівське значення і досі позначає головним чином науку. Під мораллю розуміють предмет науки етики. Поряд з поняттям мораль, ми зустрічаємо ще одне схоже по звучанню слово моральність, в російській мові вживане як нравственность.

Відмінність між мораллю та моральністю можна сформулювати таким чином. Мораль, на відміну від моральності, виступає як певна форма свідомості. Сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил та норм поведінки. Моральність - втілення даних принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Як показує історичний досвід, мораль, яка не може знайти повного втілення в конкретній моральності, тобто, в конкретних людських стосунках і вчинках, виявляється приреченною на загибель.

То що ж таки являє собою мораль у зрізі філософського бачення модифікації відношення людини до світу? І чи можемо вважати етику практичною філософією? Історія філософії та етики робить ряд спроб дати відповідь на це питання.

Етика намагається дати характеристику таким поняттям як добро і зло. Добро трактується як вища цінність моральної свідомості. В свій час моральна свідомість розуміється як ідеальне відображення і впорядкування власне моральної практики й моральних відносин. Передумовою добра є благо, яке розглядається як позитивний зміст буття взагалі. Зло, як моральна категорія постає не як «антидобро», а як «антиблаго». Зло постає як розуміння того, що підриває продуктивні потенції буття, руйнує умови і засоби виживання, фізичного й духовного розвитку людини (повінь, землетрус та ін.). Моральне зло, це зло, яке людина обирає тією чи іншою мірою, в силу тих чи інших причин (вбивство, тощо).

Мораль постає як практично-оцінюючий спосіб відношення до світу, до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору протиставлення добра і зла. Тобто, мораль, як предмет етики являє собою концентрований вияв саме практичного, активно-перетворювального ставлення до життя. Класичним виразником і теоретиком подібної моралі є основоположник німецької класичної філософії Іммануїл Кант, автор вчення про основоположний моральний обов'язок - категоричний імператив. Це дуже своєрідний закон. Він не вказує людині ні на що, і нічого не забороняє. Вимагає від людини лише самостійного прийняття рішень. «Чини так, ніби максима твого вчинку за допомогою твоєї волі повинна стати загальним законом природи». Заслуга Канта полягає в тому, що своєю етикою він розвив найглибинніший пласт євангельської моралі - моралі власного вибору.

Зауважимо, що в наведеному визначенні мова йде про оцінюваність моральних явищ, про можливість оцінки як сутнісну рису моралі. Ще стоїки помітили, що найістотніші якості людини, з погляду моралі постають не як благо чи зло, а як щось нейтральне. Лише тоді, коли необхідно оцінити поведінку людини як зло чи добро, тільки тоді мораль вступає у свої права.

Розглядаючи етику як розділ філософії варто зазначити, що етика є не лише наукою про мораль, а й наукою про ставлення самої людини до моралі; про те, який смисл людина вбачає в прийняті ти чи інших моральних норм; сенсу, чи необхідності морального самовиховання, та самовдосконалення.

Основу досліджень в області етики становлять вічні проблеми людського існування: добра і зла, чесності, совісті і гідності, обов’язку і відповідальності, порядності, щастя і сорому. Ці поняття і є головними з числа тих, якими оперує етика.

Аналіз етичних категорій дає можливість виявити в їх структурі наступні:

1. ті, що фіксують головні компоненти моралі (норми, принципи, етичні оцінки і цінності, ідеали)

2. ті, що виражають головний зміст і специфіку моралі (категорії моральної свідомості і самосвідомості).

Основні етичні категорії

Добро – це почуття і усвідомлення людиною своєї здатності творити благо на користь суспільства і іншої людини.

Благо при цьому виступає як філософське поняття, яким визначається все, що задовольняє потреби людини і має для неї і суспільства значення позитивної оцінки.

Зло – це почуття і усвідомлення людиною своєї здатності робити шкоду.

Норма – це елементарна форма моральної вимоги, певний взірець поведінки, що відображає потреби людського співжиття і співвідносин та носить обов’язковий характер.

Принцип – форма моральної свідомості в якій моральні вимоги виражаються в найбільш узагальненому вигляді.

Ідеал – образ досконалого, довершеного, бажаного, що сприймається як ймовірно можливе чи належне.

Обов’язок – моральне усвідомлення належного, яке передбачає вимогу, що звернена до суб’єкта відповідно до його ситуації і становища та відчуття особистої причетності до здійснення цього належного.

Відповідальність – поняття, що характеризує суб’єкта відносин чи діяннь з позиції виконання конкретних завдань, виходять з уявлень про належне, обов’язкове.

Справедливість – категорія що фіксує той належний порядок людського співжиття, який має бути установленим внаслідок відповідального виконання суб’єктом своїх обов’язків.

Поняттям «честь» визначається ставлення люди­ни до самої себе, а також ставлення до неї суспільства як до представника певної групи. Цим поняттям суб’єктом характеризується «чистота» своєї репутації, авторитету, доброго імені.

Поняттям «совість» визначається почуття й усвідом­лення людиною (людністю) відповідальності за свою пове­дінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством.

Поняттям «гідність» визначається ставлення лю­дини до самої себе і суспільства до неї як до визнаної цінності. Цим поняттям позначається сукупність уяв­лень про самоцінність особи, її соціальну рівність з інши­ми людьми, за допомогою яких визначають конкретну міру суспільної цінності людини. Уявлення про гідність виконують функцію регулятора людської поведінки: за будь-якої ситуації людина мусить поводитися так, щоб не втратити свого «обличчя».

Поняття «порядність» — це почуття і усвідомлення людиною (людністю) причетності та відповідальності стосовно долі інших людей.

Сором – почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії і вчинки.

Як структурні так і сутнісні етичні категорії пронизують увесь спектр морального життя людства. Через призму цих категорій відображається не лише потреба людства в усвідомленні оточуючого буття в його ціннісних вимірах, але і наявні спонукання до подальшого морального вдосконалення.