logo
Філософія (книга)

4.Філософська думка Середніх віків.

В історії Європи середньовіччя охоплює майже тисячоліття – від розпаду Римської імперії (V ст.) до кризи феодального ладу й формування на цьому ґрунті ідеї доби Відродження. Перш за все це доба підсилення впливу релігії на всі сфери суспільного життя, що неминуче відбилося на розвитку всієї європейської філософії. Якщо антична філософія пов’язувала буття людини і світу перш за все з природою і космосом, то у середньовічній філософії джерелом всякого буття, блага і краси є Бог.

Середньовічне мислення теоцентричне. Бог є реальністю, який створює і визначає все суще. У основі християнського мислення лежать два найважливіших принципи, що не зводяться до міфологічної свідомості: і мислення язичницького (нехристиянського) світу: ідея творення (креаціонізм) і ідея одкровення (святе письмо).

Ці дві ідеї можна уподібнити онтологічному (вчення про природу світу) і гносеологічному (вчення про пізнання) аспектам філософії. Згідно християнському догмату (Біблії). Бог створив світ ні з чого, створив дією своєї волі завдяки своїй всемогутності, яка в кожну мить зберігає, підтримує буття світу. Вчення про творення переносить центр тяжіння з природного на надприродне начало. Якщо античні боги Були споріднені природі, Бог християнства стоїть над природою по той бік її і тому є трансцендентальним, що знаходиться за межами цього світу, поза свідомістю.

Одним з найбільш видатних представників зрілої схоластики був теолог, чернець Фома Аквінський (1225/26-1274). Він намагався обґрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на учення Аристотеля. При цьому останнє було перетворене таким чином, що воно не вступало в суперечність з догматами творіння світу ні з чого і з вченням про боголюдяність І.Христа.

Вищою фазою розвитку середньовічної філософії є схоластика, яка починається з IX в. і продовжується до кінця XV в. Світ, згідно уявленням схоластів не має навіть самостійного існування, все існує лише у відношенні до бога.

Схоластична філософія зосередилася на двох проблемах: на доказі існування бога і на спорі між номіналізмом та реалізмом .

Схоласти прагнули зробити божественні постулати зрозумілими, і для цього зверталися до раціонального апарату - його понять, категорій, форм і методів доведення істини. Була розроблена тонка і гнучка система правильно побудованих силогізмів - умовиводів. Ця система лежала в основі середньовічної теологічної освіти, її й називали схо­ластикою. Щоправда, дуже часто схоластичні методи застосовувалися не для доведення змісту істин, а їх форми, що й надало схоластиці певного негатив­ного забарвлення. Та незважаючи на цю обставину, схоластика збагатила й розвинула логіку - науку про закони, форми й прийоми мислення.

Питання відношення віри й знання в середньовічній філософії вирі­шувалося неоднозначно, що й знайшло відображення в боротьбі номіналізму й реалізму, в якій відбито полеміку між матеріалізмом і ідеалізмом. Номіналі­сти вважали, що реально існують лише предмети, речі, явища. Універсали (категорії) - лише відбиття їх подібності, їх "імена", у ролі чого лише вони й виконують онтологічні функції. Найбільш видними представниками номіна­лізму були Уільям Оккам (1281-1349 рр.) та Іоанн Дуне Скот (бл. 1266-1308 рр.). Представники реалізму стверджували ідею реального існування універсалій. Вони існують до речей і являють собою думки, ідеї в божествен­ному розумі. Тобто, реалізм зводиться до платонівського розуміння сутності ідей як вічної реальності.

Середньовіччя ознаменувалося і розвитком арабської філософії. Найвидатнішим серед арабомовних філософів вважається Ібн-Рошд (латинізоване ім’я Авверроес, 1126-1198 рр.). Він продовжував матеріалістичну тенденцію філософії Арістотеля. Та й праці його є, власне, коментарями до вчення вели­кого античного філософа.

У середні віки розвивалася філософія і у східному, православному регі­оні християнства - у Візантії. Вона не поривала з античною традицією, біль­ше того, тут відроджується платонізм у оновленому вигляді неоплатонізму. Він покликаний був з позицій античності обгрунтувати троїчність Бога. В христологічних суперечках формувалося вчення про людську сутність, про душу і тіло. Починаючи з Х-ХІ ст. у філософії Візантії чітко простежуються дві тенденції - раціоналістична та містико-етична. Найбільш визначним пре­дставником першої з них був Михаїл Пселл (XI ст.) - політик, історик, філо­лог, котрий історичні події та суспільні явища трактував з раціоналістичних позицій. Друга тенденція знаходила своє виявлення у зверненні людини до свого внутрішнього "я" і практичних засобів його вдосконалення. Так заро­дився ісихазм, найбільшими представниками якого були Іоанн Ліствичник (VII ст.) та Григорій Палама (1297-1360). Ісихазм зробив певний вплив на філософію й духовне життя східних слов'ян, зокрема, українців.

Таким чином, філософія середніх віків була багатою й різноманітною. Незважаючи на свій теоцентризм, ця філософія спрямована на пізнання внут­рішнього буття людини, її самосвідомості, яка вважалася для кожного більш відкритою, аніж зовнішня для нього реальність. Середньовічна філософія підготувала ґрунт для ідей доби Відродження.